Метод Холвіка походить з Великої Британії і був заснований Джеймсом Макмілланом у 1949 році. Це заняття з плавання для людей з обмеженими фізичними можливостями, особливо при неврологічних розладах. Його також можна використовувати людям з порушеннями зору та слуху, а також у разі емоційних розладів.
Які переваги?
Найбільшою перевагою цього виду терапії є виявлення рухового потенціалу, який значно більший в умовах рельєфу у воді, ніж у випадку функціонування на суші. Результатом використання водної реабілітації є: збільшення рухливості суглобів, нормалізація м’язової напруги, зменшення больового синдрому, поліпшення рівноваги та покращення загального психомоторного стану.
Найважливішим припущенням концепції є т. зв «водне щастя», тобто благополуччя у воді. Кожну дитину супроводжує інструктор, а подальші навички вивчаються в темпі, адаптованому до можливостей пацієнта. Інструктором, як правило, є батьки дитини, після відповідного навчання.
Як це працює?
Під час терапії не використовуються допоміжні засоби плавучості, щоб дитина почувалася повністю незалежною та не розвивала почуття помилкової безпеки. Заняття проводяться в групах з кількох людей і передбачають ігри у воді, що вимагає від учасників певних рухових навичок. Групова форма позитивно впливає на психосоціальне функціонування пацієнта.
Терапія має 10-крокову програму з трьох фаз:
- Перша – психічна адаптація та самостійність у воді, де плавець вчиться контролювати дихання та розслаблятися.
- Потім ми переходимо до фази контролю рівноваги, в якій пацієнт вчиться контролювати обертання в різних площинах і тримати тіло нерухомим. Після засвоєння всіх елементів другої фази терапія виходить на заключний етап.
- Останнім етапом є навчання пересуванням у воді і, якщо можливо, можна вводити елементи індивідуальних стилів плавання.
Метод Холліка також можна використовувати для дорослих з неврологічними розладами та як спосіб навчання плаванню здорових людей.
Висновок
Водна реабілітація за концепцією Холвіка є одним із методів, який дає багато терапевтичних ефектів не лише у фізичній, але й у психосоціальній сфері. Його можна використовувати в будь-якому віці та незалежно від типу чи тяжкості розладів, оскільки він орієнтований на можливості пацієнта, а не на обмеження.