Дитячі вірші про тварин

Розділ

Приніс учора татко
Сіреньке цуценятко.
Воно із нами грається
І зовсім не кусається.
- На молочка, маленьке,
Та підростай швиденько.
(Г. Сафонова)

***

Котик вибіг за ворота,
А на вулиці – зима!
Білий сніг і білий котик –
І кота немов нема!
Лиш на кінчику хвоста
Видно плямку у кота.
(В.Бондаренко)

***

Бавлять ранньої пори
Бобренят старі бобри.
Бубонить бобер до білки:
- Бобреня боїться бджілки.
(О. Кононенко)

***

Лізе, лізе равлик по моріжку,
виставляє равлик довгі ніжки.

А на спині в равлика хатинка.
Заболить у тебе, равлик, спинка!

Ні, не важко равлику, не важко,
бо легка хатинка-черепашка.

Та зате, як поруч небезпека,
равлику додому недалеко:

в черепашку зразу може влізти –
і вже пташці равлика не з′їсти!
(Н. Забіла)

***

Вранці білченятко встало,
Хмизу в’язку назбирало,
Понесло його до хати
Підстелити й подрімати.
З неба сніг собі кудлатий
Стелив постіль, аби спати.
День хороший в обох вдався,
Бо коли білчак наспався,
Плигали і довго, й сміло
У сніжку, поки стемніло,
Сніг горошком, білченятко…
Але де згубилась хатка?
(Г. Мирослава)

***

Буркотливий, вайлуватий
Ходить лісом дід кудлатий.
Одягнеться в кожушину,
Мед шукає і ожину.
Літом любить полювати.
Взимку — у барлозі спати.
Як зачує він весну,
Прокидається від сну.
(В. Гринько)

***

Хвіст трубою, спритні ніжки —
Плиг із гілки на сучок! —
Носить білочка горішки
В золотий свій сундучок.
В неї й очі, мов горішки,
Кожушинка хутряна,
Гострі вушка, наче ріжки, —
У дуплі живе вона.
(Г. Бойко)

***

Спав ведмедик до весни
Біля стовбура сосни.
Наче ковдра, білий сніг
Укривав його барліг.

Що, ведмедику, з тобою,
Чом ти завжди спиш зимою?
- Сплю, бо сніг і хуртовина -
Це не мед і не малина!
(С. та Ю. Ходоси)

***

Засмутилось кошеня
- Треба в школу йти щодня.
І прикинулось умить,
Що у нього хвіст болить.

Довго думав баранець
І промовив, як мудрець:
- Це хвороба не проста,
Треба різати хвоста.

Кошеня кричить: «Ніколи!
Краще я піду до школи!»
(П. Воронько)

***

У маленького курчатка
день народження сьогодні.

Все йому таке цікаве –
і в кубельці, і надворі.

А матуся гарно дбає
про пухнастих малюків –

зігріває, корм шукає,
стереже від хижаків.

– Дощ! Хутенько всі у хлів! –
кличе мама дітлахів.

– А навіщо ллє водиця? –
цікавиться мала птиця.

– Щоб травиця підростала
й від шуліки вас ховала!

– А про що співає татко?
– Про наш край, моє малятко.

– Коли виростемо, нене,
про вас з татком будем дбати

і землицю нашу рідну,
як татуньо, звеселяти!
(Г. Римар)

***

Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він: зима
Його біла підзива.
— Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?
— Бо я чорний, — каже кіт, —
Я лишаю чорний слід.
Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна.
І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
(М. Вінграновський)

***

Їжачок-хитрячок
Гострі голки має,
На них яблука, гриби
Швидко натикає,
Їжачата з нетерпінням
Його всі чекають,
Своїй мамі-їжачисі
Вдома помагають.
(Г. Комісарова)

***

В лісі є зелена хата,
Там поснули ведмежата,
А найменший — вереда —
Сивій мамі набрида.
Каже: «Я не хочу спати,
Утечу вночі із хати,
Коли меду не даси,
Риби, сала, ковбаси!»
«Люлі-люлі, треба спати, —
Над синком шепоче мати, —
Як заснеш — тобі усе
Сон в корзині принесе».
(П. Воронько)

***

По дорозі біг бичок,
Бачить — лізе їжачок.
Як лизне його бичок,
Поколовся — та в бочок.

Їжачок сміється:
«То-то, Не бери всього до рота!»
(П. Воронько)

***

Заєць має двоє вух.
Як одним він рухає,
Другим слухає вітрець,
Що за полем дмухає.

Одним вухом чує спів
Миші під копицею,
Другим чує, як іде
Дядечко з рушницею.

Так пасеться він собі
Врунами зеленими,
Так працює цілий день
Вухами-антенами.

А коли настане ніч,
Спатоньки вкладається –
Одне вухо стеле він,
Другим накривається.
(Д. Павличко)

***

Поросятко спохватилось:
«Ой, давно я вже не милось!
Я ж чистеньким бути мушу.»
Та й залізло у калюжу.
(Г. Вієру)

***

Жила руда мишка у полі.
Житечка мала доволі.
Зерно по зернині тягала,
У нірку глибоку ховала.
Не боялась мишка нікого.
Назбирала пуху м'якого.
Настелила у нірці перинку,
Щоб було де спати узимку.
(К. Перелісна)

***

Під горою хвойний ліс,
За горою хижий лис.
Вкрита травами гора.
Збоку – лисяча нора.
Лис ховає недарма
Від собак свого хвоста:
Як навідався курник –
То відразу півень зник!
(В. Гринько)

***

З лісу зайчики ішли,
Кавуна вони знайшли.
їли, їли кавуна,
Так і виїли до дна.
Хить його туди й сюди —
Покотили до води.
Заї-зайчики смішні
Попливли на кавуні!
Попливли на кавуні,
Наче й справді на човні!
Та як далі відпливли —
З ляку слізки потекли...
А матуся зирк із хати:
Попливли її зайчата!..
Каже гусочці зайчиха:
— Порятуй зайчат від лиха!
Добра гусочка зайчат
Завернула вмить назад.
Чим кінчаються пригоди? —
Не робіте, діти, шкоди!
(Л. Полтава)

***

Стоїть буслик у долині
На одній нозі.
– Чи не змерзли твої ніжки
В холодній росі?
А чи крила притомились?
Довго ж ти літав.
Бо не день й не одну нічку
Здалеку вертав.
– Ой не змерзли мої ніжки –
Звик я до роси.
Просто став собі навшпиньки –
Млію від краси.
Із гнізда дивився довго
Та й злетів сюди,
Щоб оглянути з дороги
Луки і сади.
Цвіт весни біліє всюди.
Став – і аж завмер.
Клекіт чують усі люди:
«Вдома я тепер!»
(М. Морозенко)

***

Кошеняточко маленьке
Попросило свою неньку:
- Ти змогла б мене навчити
Борщ смачнесенький варити?

Відповіла киця мила:
- Звісно, чом би й не навчила.
Кішка з поглядом ласкавим
Радісно взялась до справи.

Спершу ми на грядці, синку,
Знайдемо буряк й морквинку.
Ще капусточку маленьку
І квасольки повну жменьку.

Бурячок, ще й цибулину
І велику картоплину.
Овочі взяли з городу
І принесли у господу.

Все гарнесенько помили,
Дрібно-дрібно покришили.
Склали у великий горщик
І смачний зварили борщик!

Пахне страва на всю хату,
І від того аромату
Всі коти з цілого двору
Позбігалися до столу.

Взялись кішка й кошенятко
Всіх вгощати по порядку.
До тарілочок ще з банки
Додали усім сметанки.

- Їжте, гості дорогенькі,
Це для вас, мої рідненькі,
Син зварив чудовий борщик,
Величезний повний горщик!
(Н. Паснак)

***

Лисенята й вовченята
посідали на санчата.
Ще й до них зайчата сіли,
і санчата полетіли!

І санчата полетіли -
аж у вухах засвистіло,
полетіли по узвозу
по снігу та по морозу...

Добре мчати на санчатах
сіроманцям-вовченятам.
Добре мчати на санчатах
Лисенятам і зайчатам.

Добре мчати по узвозу
по снігу та по морозу.
Добре всім гуртом кричати:
-Добре мчати на санчатах!
(Є.Гуцало)

***

Журилась під осінь
Малесенька жабка:
Уже потемніла
У соняха шапка
І жовтими стали
Листочки у клена,
А я іще й досі
Зелена-зелена!..

***

Страшно вовчику в ліску,
Тож і виє лячно:
– У–у–у...
Каже зайчик вовчику:
– Заспокойся, хлопчику,
Доки я живу у лісі,
Ти нікого тут не бійся!

***

В півонії великий жук заснув,
Вже день, а він собі дрімає.
Отак узяв — між пелюстки пірнув.
Усе: і ліжко, й їжу має.
Тому і вибиратись не спішить,
А нащо? В квітці прохолода.
А гарно ж як! Та і куди спішить,
Як тут побути є нагода!
І він дрімає в квітці цілі дні,
А в ній краса, тепло і світло.
А бджілки ще й наспівують пісні,
То ж серденько в жука розквітло!
І він уже нікуди не спішить,
Йому тут добре і страху немає.
І він так довго-довго буде жить,
Ще ж поруч квітка зацвітає…
(Н. Красоткіна)

***

Поки шпак літав у вирій,
встигла білочка прудка
поселитись у квартирі
у шпака-мандрівника.

Не страшні їй завірюхи,
не страшні морози злі –
у шпаківні тепло й сухо,
ще й запаси чималі

і горішків, і насіння,
і шишок, і всяких страв,
що торік у дні осінні
білчин рід увесь збирав.

Сніг розстав, струмки, мов ріки.
Дні погожі та ясні.
Із далекої мандрівки
шпак вернувся навесні.

Білка дякувала щиро
за притулок. Іч яка!
Знов проситись на квартиру,
мабуть буде до шпака.
(В. Бойко)