Дифтерія – гостре інфекційне захворювання бактеріальної природи. Збудником патології є паличка Corynebacterium diphtheriae. Мікроорганізм передається тільки від людини до людини переважно повітряно-краплинним шляхом. Дифтерія частіше розвивається у дітей, причому чим менше вік, тим вищі ризики.
Насамперед страждають слизові оболонки носоглотки. Потрапляючи до організму, збудник активно розмножується. Через кілька днів після початку інфекції починається виділення токсину, який викликає утворення слизової фібринового нальоту, а також провокує загибель клітин.
У важких випадках токсин може проникнути в різні органи та тканини через кров та лімфу, внаслідок чого страждає судини, серце, нирки, печінка, нервова та інші системи. Відбувається потужна інтоксикація всього організму, що тягне за собою серйозні наслідки.
Завдяки загальній вакцинації дітей, нині захворюваність на дифтерію досить низька. Щеплення дає можливість організму виробити імунітет до збудника і не заразитися небезпечною інфекцією при зустрічі з хворим чи носієм.
Класифікація
Залежно від локалізації та особливостей перебігу патологія поділяється на кілька видів, у межах яких існують додаткові класифікації.
Дифтерія ротоглотки: найпоширеніша форма, що характеризується ураженням слизових оболонок ротової порожнини, носоглотки. У межах цієї класифікації виділяють кілька підвидів.
- Локалізована: обмежена мигдаликами. У свою чергу, може бути острівчастою та плівчастою залежно від особливостей відкладення нальоту.
- Поширена: нальоти розходяться на тканини навколо мигдаликів.
- Субтоксична: супроводжується тяжким локальним запаленням.
- Токсична: спричиняє сильну інтоксикацію організму. Має три ступені тяжкості.
Дифтерійний круп є ураженням гортані і нижчележачих відділів респіраторного тракту. Часто супроводжується порушенням прохідності дихальних шляхів, що має три стадії течії: катаральну, стенотична, асфіксічна. Залежно від обсягу ураження виділяють такі форми:
- локалізована: процес обмежений гортанню;
- поширена: залучає трахею та бронхи;
- низхідна: страждають лише бронхи.
Також захворювання може вражати інші відділи організму: ніс, вуха, шкіру, очі, геніталії.
За характером течії виділяють дифтерію:
- типову, що супроводжується збільшенням мигдаликів та лімфовузлів на шиї, набряком нижньої частини обличчя, болем у горлі та підвищенням температури;
- атипову із слабо вираженою симптоматикою, невеликою лихоманкою протягом 1-2 днів.
Симптоми
Інкубаційний період триває 2-4 дні, іноді до півтора тижня. На початковому етапі симптоми дифтерії у дітей мають неспецифічний характер:
- підвищення температури;
- загальна слабкість, озноб;
- головний біль та біль у горлі;
- почастішання пульсу;
- збільшення лімфатичних вузлів;
- блідість шкіри;
- поганий апетит;
- тривожність, занепокоєння.
Через 2-3 дні пропасного стану з'являється фібринозний наліт на мигдаликах: ущільнений і гладкий з перламутровим блиском, тримається 6-8 днів. При острівчастій формі вони мають характер окремих вогнищ, при плівчастій покривають слизову оболонку суцільним шаром. Плівки знімаються важко, при видаленні залишаються ділянки, що кровоточать. Наступної доби знову покриваються нальотом. Іноді цей шар може бути пухким, нагадуючи симптоми ангіни. У цьому випадку розрізнити захворювання можна лише при мікробіологічному чи серологічному обстеженні.
Субтоксична форма дифтерії ротоглотки супроводжується вираженим набряком мигдаликів, їх яскравим бордовим, іноді синюшним відтінком. При токсичній формі на перший план виходять симптоми інтоксикації, що бурхливо розвиваються: дуже висока температура, посинення губ, тахікардія, нудота і блювання. На тлі лихоманки дитина стає збудженою.
Дифтерійний круп зазвичай розвивається разом із ураженням ротоглотки. При цій формі симптоми інтоксикації виражені слабкіше. Клінічна картина залежить від стадії патології:
- катаральна: супроводжується грубим кашлем, що гавкає, осиплістю голосу; може тривати від 3 до 7 днів, залежно від віку пацієнта;
- стенотична: голосова щілина різко звужується, голос зникає, дихання стає утрудненим; може продовжуватися від 2-3 годин до 3 днів;
- асфіксічна: висока ймовірність повної закупорки дихальних шляхів; дихання стає частим, до процесу залучається допоміжна мускулатура; починається кисневе голодування мозку.
За відсутності допомоги дифтерійний круп може стати причиною смерті через задуху.
Дифтерія носа протікає менш виражено. На перший план виходить утруднення дихання, поява слизово-гнійних виділень, іноді з домішками крові. Під час огляду носових ходів видно специфічний фібринозний наліт. Шкіра навколо ніздрів постійно мокне, з'являється роздратування та скоринки.
Дифтерія очей протікає у формі кон'юнктивіту, при більш тяжкому (плівчастому) ураженні з'являється наліт на слизовій оболонці очей, повіки набрякають, у куточках постійно накопичується густе виділення. Інтоксикація здебільшого виражена слабо. Рідше захворювання протікає у токсичній формі.
Інша локалізація поразки (вухо, геніталії, шкірні покриви) трапляється нечасто. Як правило, захворювання протікає у легкій формі, рідше супроводжується появою специфічних нальотів, подразнення, ранок чи виразок, набряком тканин, збільшенням лімфатичних вузлів. Поразка уретри супроводжується болями при сечовипусканні. Загальний стан пацієнта залишається задовільним.
Причини
Дифтерія передається лише від людини до людини. Джерелом може бути як пацієнт, що вже хворіє, так і носій, у якого немає жодних ознак захворювання. Збудник виділяється у навколишнє середовище не лише під час інкубаційного періоду та власне хвороби, а й під час одужання. Пацієнт залишається джерелом інфекції 15-20 днів, іноді до трьох місяців.
Захворювання поширюється повітряно-краплинним шляхом. Трапляються епізоди зараження контактно-побутовим способом через загальні предмети, брудні руки. У цих ситуаціях нерідко розвивається зараження очей, вуха, шкіри тощо, в залежності від типу контакту.
Недотримання елементарних правил гігієни, недостатнє медичне обслуговування, ослаблений імунітет, неповноцінне харчування – все це може спричинити спалах небезпечної інфекції, випадки якої можуть бути протягом усього року, але особливо в осінньо-зимовий період.
Діагностика
Базовим обстеженням дітей з підозрою на дифтерію може займатися педіатр або інфекціоніст, рідше ЛОР, лікар зазвичай є інфекціоніст. Насамперед фахівець збирає анамнез: вислуховує скарги маленького пацієнта чи батьків, уточнює симптоми та час їх появи, дізнається про наявність щеплення та дати вакцинації. Далі вимірюються температура, частота дихання та серцевих скорочень, оцінюється стан лімфовузлів. Важливе значення має огляд глотки, у якого виявляються характерні нальоти.
Для підтвердження діагнозу призначаються загальні аналізи крові та сечі, мазки з уражених ділянок із наступною верифікацією збудника. Для виявлення ускладнень можна проводити УЗД внутрішніх органів, ЕКГ, консультації фахівців іншого профілю.