Як бджола врятувала гусці життя
Одного разу паслися гуси на толоці над водою. Але одна гуска надибала бджолу, що пила з цвіту мед, та й хотіла її дзюбом роздавити.
Але бджола як то уздріла, та й проситься, каже:
- Кумко, — каже, — дайте мені жити, я стану вам колись пригоді...
- Ну, добре - каже гуска.
Пішла гуска, скубе траву, аж дивиться — біжить лис.
— Ох, що ж буде...
Але бджола таки до лиса, до лиса та й у сам ніс жильце впустила! Та й полетіла.
А лис як скочить у луги, то і слід за ним простиг. Так бджола віддячила гусці.
***
Чому пес живе коло людини
Давно колись жив самітний пес. Набридло йому жити самому, пішов він шукати друга. Але хотів такого, який був би найсильнішим з істот.
Порадили йому йти до вовка. Але той боявся ведмедя. Пішов пес до ведмедя, а той боїться лева. Став собака слугою у лева, а лев злякався людини.
Здогадався пес, що людина — найсильніша, адже її лев боїться! Від того часу й живе пес поруч із людиною.
***
Як лелеки дітей рятували
Давно це було, коли на українські землі нападали орди. Налетять, підпалять хати, виженуть худобу, заберуть у полон жінок і дітей. А малюків покинуть напризволяще на згарищах. І тоді лелеки, підхопивши на крила потерпілих малюків, піднімалися високо-високо над землею.
Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. А лелеки кружляли, вказуючи дорогу. З того часу на Україні лелекам дуже раді.
***
Чому кіт і собака сваряться
Собака завжди женеться за котом тому, що колись собаки написали листа в Рим до папи римського. Нести їм довелося його через воду. Щоб собака сам тримав листа у зубах і плив, то не можна, бо забризкається. От вони найняли кота, щоб він сидів у собаки на спині і тримав листа. Так і зробили, але попередили, що коли кіт замочить листа, то собаки його розірвуть.
Коли вирушили в дорогу, то собака дорогою і питає кота, чи не випустив листа, щоб даремно не везти кота на сушу. Врешті-решт собака зауважив котові, що коли буде мовчати, то він його вкине у воду. Кіт злякався і відповів, що лист є. А лист у той час упав у воду і замочився. Собака розсердився і кинув кота у воду.
З того часу й пішла ворожнеча між собакою й котом.
***
Корова, кінь і пес
Корова, кінь і пес повадилися сперечатися між собою, кого із них ґазда більше любить.
- Звісно, мене, — говорить кінь, — я йому плуг і борону тягаю, дрова із лісу вожу, сам він на мені в город ходить; пропав би він без мене.
— Ні, ґазда любить більше мене, — говорить корова, — я все його сімейство молоком кормлю.
— Ні, ґазда мене ліпше любить, — ворчить пес, — я його хижу і маєток стережу.
Вислухав ґазда цю суперечку і говорить:
— Перестаньте вадитися, всі ви мені потрібні, і каждий із вас добрий на своєму місці. Але самому себе нікому не потрібно хвалити!
***
Журавель і лисиця
На болоті в очереті на купині жив журавель; там же, трохи оддалі, жила лисиця. Вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів зо два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості.
- Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно познайомились, а досі одне в одного не були в домі.
- Добре, кумасю, сьогодні зайду.
Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмастила її по тарілці і дожидає гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать:
- Їж, їж, куме, не соромся, будь як дома.
Журавель нахилив голову до тарілки, довбав-довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихітки не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і жваво спорожнила тарілку. Потім каже журавлеві:
- Не гнівайся, куме, більше вгощати нічим, чим багата, тим і рада...
Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрість, а нічого на це не сказав, тільки подумав: "Стривай, я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувати кума!"
Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу запросив її до себе на обід:
- Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра, я приготую смачний обід.
- Добре, добре, прийду.
Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наклав рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. Дивиться - мчить лисиця. Він низько поклонився і каже:
- Милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід із двох страв.
Почали вони обідать: журавель раз по раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілася біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістать не могла. То понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно дивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. Лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. Побачивши в глечику мишу, сказала:
- Ти, куме, доїдай кашу, а я приймуся за друге, аби швидше.
Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. Просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу, мотала головою, поки миша попала їй в рот; вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй звільнити свою голову. Журавель доїв кашу і каже:
- Не гнівайся, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад.
Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик із головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела від журавля разом із глечиком. Лисиця заблудила з дороги і поплелась куди попало; наткнулася вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, оточили лисицю і почали її буздикать: вона куди не поткнеться, все на кийок наткнеться. Пастухи добре таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець навмисне ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчала що є духу, аж курява вставала. З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась.
***
Хитра лисиця та тигр
Одного дня тигр сильно зголоднів, нишпорив по всьому лісу у пошуках їжі. Якраз у той час по дорозі йому попалася лисиця. Тігр вже було приготувався гарненько поласувати, а лисиця і говорить йому: «Ти не смієш з’їсти мене. Я послана на землю самим Небесним Імператором. Саме він призначив мене начальником світу звірів. Якщо ти з’їси мене, то цим прогніваєш самого Небесного Імператора».
Почувши ці слова, тигр став вагатися. Проте шлунок його не переставав бурчати. «Як же мені поступити?» – подумав тигр. Побачивши вагання тигра, лиса продовжувала: «Ти, напевно, думаєш, що я обманюю тебе? Тоді слідуй за мною, і ти побачиш, як всі звіри побачивши мене в страху розбігатимуться. Було б дуже дивно, якщо станеться інакше».
Ці слова здалися тигрові розумними, і він пішов услід за лисицею. І дійсно, звіри побачивши їх, вмить розбігалися в різні боки. Тигру було невтямки, що звіри боялися його, тигра, а не хитру лисицю. Хто ж її боїться?
Ця притча учить нас тому, що в житті треба уміти розрізняти справжнє від помилкового. Треба уміти не спокушатися зовнішніми даними, вникати в суть речей. Якщо не зумієш розрізнити правду від брехні, то дуже можливо, що будеш обдурений такими людьми, як ця хитра лисиця.
Ця притча застерігає людей не бути дурними і не пишатися, добившись легкої перемоги.
***
Чому в зайця куций хвіст
Жив собі заєць як заєць. Плигав, стрибав, капусту на городі цупив.
Взагалі жив собі й вусом не вів. Та ось трапилася біда. Зайцеві вуха посварилися з його ж таки очима. Кажуть вуха:
- Ми все чуємо. Чи гілка або сучок десь тріснуть - ми вже на сполох б’ємо. Мерщій, мерщій! Небезпека! Втікати треба! Якби не ми - зайцеві згуба!
Очі заперечують:
- А куди бігти - чи знаєте? Коли б ми не дивилися як слід, загинув би заєць. Ми все бачимо, від нас ніхто не сховається. Десь там щось ворухнеться
- ми вже помітили. Це без нас - біда.
- Ах як! - заволали вуха. - Тож ми не будемо прислуховуватися-дослухатися. Набридло!
Лягли вуха в зайця на голові, не ворухнуться навіть.
- Ось тобі маєш! - розгнівалися очі. - А нам за все відповідати? Навіщо ж нам вдивлятися-вглядатися? Чим ми гірші за вуха?
Сховалися очі за повіки. Нема їм діла ні до чого.
Сидить заєць під кущем та розмірковує: хто ж правий - очі чи вуха?
А тим часом прийшов до лісу мисливець із собакою. Собака побачив зайця, підкрався до нього та як схопить зубами за його хвіст. Рвонувся заєць, а хвіст лишився у собаки.
З тих пір бігає заєць з куцим хвостиком. Вуха в нього завжди насторожі стирчать, а очі навіть уві сні розплющені.
***
Чому пес живе коло людини?
Давно колись жив самітний пес. Набридло йому жити самому, пішов він шукати друга. Але хотів такого, який був би найсильнішим з істот.
Порадили йому йти до вовка. Але той боявся ведмедя. Пішов пес до ведмедя, а той боїться лева. Став собака слугою у лева, а лев злякався людини.
Здогадався пес, що людина — найсильніша, адже її лев боїться! Від того часу й живе пес поруч із людиною.