Бережи природу, друже!
Вона вдячна буде дуже.
Не ламай ти гілочок,
Не зривай ти квіточок.
Краще у світ краси поринь,
Де діброви та гаї,
Де співають солов’ї.
Стань єдиним цілим з нею,
Наче з рідною душею.
(Т. Прокоф’єва)
***
Тече річка
невеличка.
Коло річки –
печеричка.
Дрібен дощик
впав на річку
і сполохав
печеричку.
(Й. Струцюк)
***
Краса природи — справжнє диво.
Все неповторне і живе.
Де не поглянь, скрізь так красиво:
По небу сонечко пливе,
Навколо височіють гори,
Між горами дзюрчить вода.
А ліс зелений, наче море,
І всюди казка ожива!
(Н. Красоткіна)
***
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,-
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
(М. Рильський)
***
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний,
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви, і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.
(Л. Костенко)
***
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
(Т. Шевченко)
***
Ще навколо біло-біло,
Та вже сонечко пригріло.
І з-під стріхи: капу-капу! —
Прямо цуцику на лапу.
Цуцик носа підставляє,
Цуцик хвостиком виляє:
Він радіє довгожданим
Першим крапелькам весняним
(Г. Бойко)
***
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко,
На весняні квіточки,
На маленькі діточки,
Там вони граються,
Тебе дожидаються.
***
Кожна пора у природі красива,
Криється в ній щось ліричне.
Будь то зима із туманами сива,
Осінь п’янка, поетична.
Літо веселе і щире, й привітне
Вабить, до озера кличе.
Луг, наче казка, метеликом квітне,
Чайка над морем кигиче.
Ну, а весна! Що є краще у світі!
Трепетна, ніжна і ясна!
Сонце так щиро, так молодо світить
І на душі так прекрасно!
(Н. Красоткіна)
***
Все навколо зеленіє, річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє і з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
коли все живе, цвіте,
скрізь дзвенять пташки крилаті,
сяє сонце золоте…
«Швидше, мамо, черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
я і сам не підійду».
(О. Олесь)
***
Біла хмара в синій блузі
Низько-низько так висить:
Що там робиться на лузі?
Може, квіточки полить?
Може, вже засохли віти?
Травам нічого попить?
Будуть верби зеленіти,
Ось лиш дощик прилетить.
(Л. Новикова)
***
Я люблю веселий ранок
холоднючої зими,
як на двір, на стіни, ґанок
і на шлях за ворітьми
упаде із неба промінь,
дим пов’ється з димарів,
на току підніме гомін
зграя галок і граків.
Сніг ясним кришталем блище,
лютий холод допіка,
сонце вгору плине вище,
та не гріє здалека…
(Я. Щоголів)
***
На зеленому горбочку,
у вишневому садочку,
притулилася хатинка,
мов маленькая дитинка
стиха вийшла виглядати,
чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
немов мати до дитинки,
вийшло сонце, засвітило
і хатинку звеселило.
(Л. Українка)
***
Кущ калини у долині
Білим цвітом квітне нині.
І лунають на калині
Ніжні співи солов’їні.
(В. Кравчук)
***
Туман над річкою розлився,
Понад лугами вдаль поплив.
Зірками вечір засвітився,
І таємничий світ ожив.
Чарівна ніч шепоче казку,
А сонце розвидняє день,
Дарує нам тепло та ласку
І тисячі нових пісень.
Пелюстки розкривають квіти
І соловейко п’є росу.
Ми серед цього дива, діти,
Учімось бачити красу.
(Н. Красоткіна)
***
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
Так весело.
Гей, дзвін гуде —
Із далеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
Мов ластівку.
Я йду. Іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
Голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
Як музика.
(П. Тичина)
***
З неба сонце променисте
Зливою лилося
На зелене буйнолистя,
У дзвінке колосся.
Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.
Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці
Крилами комбайни.
Трактори заскиртували
Сонячне проміння,
І над полем заблищало
Срібне павутиння.
Все тепло своє за літо
Сонце розгубило,
Ним земля тепер зігріта.
Відпочинь, світило.
Ще горять його краплини
В яблуках із саду,
В стиглих кетягах калини,
В гронах винограду.
Прилетіли омелюхи,
Раді кожній гронці,
Заспівали в завірюху
Пісеньку про сонце.
(А. Качан)
***
Сперечалися дерева
Про корисність і красу,
Вибирали королеву
У фруктовому саду.
Груші, яблуні та сливи
Абрикоси та айва,
Ніжні вишеньки красиві
І черешенька стара.
Тихо листям шелестіли,
Різні в них були думки.
Висновку дійти зуміли:
Різні в кожного смаки.
Всяке дерево корисне,
Цінність має кожен плід.
Груші, яблучка та вишні,
Абрикоски та горіх.
Для дорослих і малечі
Вибір тут на всі смаки.
Діток в гості, всіх, до речі,
Запросили залюбки:
"Вітаміни, мінерали
Зберігаються в плодах.
Щоб ви нами смакували,
Ми зростаємо в садах.
Завітайте ви до саду,
Фруктів, ягідок нарвіть.
Пригощатимемо радо,
Здоровенькими ростіть!"
(Н. Паснак)
***
Якось я спитала у Весни:
— Ти чому приходиш, поясни?
І Весна мені сказала прямо:
— Поспішаю я на свято Мами!
Поспішають квіти проростати,
поспішають журавлі вертати,
поспішає сонечко теплішать,
поспішають дітки розумнішать.
В Африці далекій, пам'ятаю,
говорив мені Премудрий Слон,
що якби на світі мам не стало,
то й Весни на світі не було!
Ще казав:—Ви помічали, може,
кожна мама із Весною схожа! —
І відкрив мені він таємницю,
що Весна із Мамою — сестриці.
(І. Жиленко)
***
Квітів, квітів —
як море безкрає:
сині, білі, червоні цвітуть.
Першотравню весна вистеляє
дорогими прикрасами путь.
Віє вітер із теплого моря,
чайка струшує воду з крила...
Світлі дні, тихі ранки прозорі...
Квітень — місяць квіток і тепла.
(А. М'ястківський)
***
Берізонько, берізонько,
ти, мавко лісова,
зелені твої кіски
вітрисько розвіва.
Стоїш ти при дорозі
у травах і кущах,
і білі свої ноги
все миєш на дощах.
Прошу вас, із берези
ви соку не точіть,
ви краще їй сестричку
зелену посадіть.
Ви краще їй шпаківню
поставте на гілках,
щоб прилітав до неї
друг лісу, добрий птах!
(Л. Забашта)
***
А в Україні ранки дивовижні!
Краса безмежна, свіжість, дивина!
Та промінці від сонця теплі й ніжні,
І в кожному світанку — таїна!
То він блакитний, то в яснім серпанку,
А то росою щиро виграє,
Так бадьорить роса холодна зранку...
І в цьому справді щось магічне є.
А в небі голубінь, краса безмежна!
І аромати просто чарівні!
Десь заспівала пташка обережна...
І зазвучали чарівні пісні!
Весь світ ожив і серце заспівало,
Усе прокинулось, радіє і росте!
Це ясне сонце над землею встало,
І квіточка до сонечка цвіте
Й пелюстки розкриває ніжні-ніжні,
Дарує всім любов свою й красу.
В нас, в Україні, ранки дивовижні
І я це диво в серденьку несу.
(Н. Красоткіна)
***
Про що говорить матінка-Земля,
Давайте ми прислухаємось, діти.
Як гомонять зарошені поля,
Як на світанку ніжно сонце світить.
А поміж лозами струмочок жебонить,
Ген осокори з небом розмовляють.
Колоссячко наповнене шумить
І квіти з ночі сонно позіхають.
На кінчиках трави дзвенить роса,
Б’є джерельце невтомно і дзюркоче,
І прокидається від сонечка краса,
Об берег річка хвильками плюскоче.
Шепоче тихо листячком верба,
Шугає вітер молодий у полі,
А десь сумує в самоті журба,
Сміються листям молодим тополі.
І квітами всміхається земля,
А синє небо лащиться до неї.
Під сонцем мліють від тепла поля,
І на землі у всіх є привілеї.
На небо раптом хмарка припливла,
Пролити дощик на земельку хоче.
І блискавка миттєво пролягла,
І грім на цілий світ гуркоче.
Пролився дощик та простукотів,
І сонце у калюжах заблищало.
В природі стільки мудрих звуків-слів,
Що слів людських для цього просто мало…
(Н. Красоткіна)
***
На тлі твоєї сонної печалі
сповільнюється час, зникає рух,
а соло тиші шириться в звучанні,
яке біда опісля всіх наруг…
Мій проліску над сірими снігами,
голівку підійми та й усміхнись.
Ти ледь живе, сліпе і моногамне,
не знаєш чи оклигаєш колись.
Одужаєш! Залиш зимі хвороби.
Тобі нектарів квітень наточив,
щоб ти росло з нещасного нероби
у перший ряд найліпших молодчин!
(С. Губерначука)
***
Сіло сонечко на носик –
Щастя в лапках всім приносить.
Стало лоскотно дитині,
Сміх дзвінкий веселий хлинув.
Раптом сонечко здійнялось
І за хмаркою сховалось.
В небі сонечко живе,
Щастя в нього там росте.
(К. Бондаренко)
***
В небі сонечко-сестричку
Смикав вітер за косички,
Розтріпалося проміння
Золотавим миготінням.
Розгулявся наш вітрисько –
З неба здув руде дівчисько.
Впало сонечко за гори
Й запалали всі простори.
Вітерець малий нашкодив,
В оченятах страх і подив.
Заховався за хмарка́ми
Та й почав гукати маму.
(К. Бондаренко)
***
Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —
Не бував ти у наших краях.
(П. Тичина)
***
Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенне
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.
(М. Вінграновський)
***
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав
Добридень я світу сказав!
Струмком серед гаю як стрічечка.
На квітці метелик мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!
(П. Тичина)
***
Осінь-маляр із палітрою пишною
тихо в небі кружляє,
осипає красою розкішною.
Там розсипа вона роси сріблисті,
Там тумани розливає,
Ліс одягає у шати барвисті.
Ліс обливає кольорами дивними,
Ніжно сміється до вітру,
Грає цілунками з ним переливними.
Фарби рожеві, злотисті, червоні,
Срібно-блакитне повітря…
Ніжні осінні пісні тиходзвонні!
(М. Рильський)