Всі ми уявляємо традиційні для двадцятого століття способи виховання. В основному вони будуються на загрозі покарання, розвитку почуття провини і трохи на обіцянках щось купити за хорошу поведінку. Це не аксіома: і у двадцятому столітті повно було сімей з більш широким асортиментом педагогічних прийомів. Але навіть по дитячих книгах видно, що в цілому на покаранні, почутті провини і нагороди за особливо хорошу поведінку виховання у сім'ї стояло, як на трьох китах.
Зараз багато батьків хотіли б практикувати інший стиль виховання. Але одні ідеї про виховання здаються утопічними, інші - непридатними для наших реалій. Все ж деякі прийоми частіше спрацьовують, а ніж ні...
Правило особистого часу
Багато дітей погоджуються на угоду: кожен день в один і той же час у них є година, коли їх не можна примушувати щось робити і не можна говорити їм, що вони в чомусь винні, але цю годину вони проводять без комп'ютера і гаджетів, наприклад, з іграшками, книгою або просто дивлячись у вікно, як забажають. Цей прийом працюватиме, якщо навіть батьки його введуть. Головне, щоб самі вони дотримувались умов.
На прикладах багато дітей зізнаються, що постійно чекають криків і зауважень, якщо бачать біля себе батьків. Хоча в цілому у відносинах батьків і дітей неминуче залишаються вимоги одних до інших, час, який можна провести в одній квартирі з рідними людьми без напруженого очікування, робить дітей спокійними і здатними домовлятися.
Назвати почуття вголос
Поки одні батьки рекомендують розмовляти «по Гіппенрейтеру», інші запитують, де взяти стільки терпіння, і скаржаться, що дитина не починає слухатися лише через те, що ти помічаєш, як вона незадоволено терміново сідає за домашню роботу. Можна «спростити Гіппенрейтера», заохочуючи позначення дитиною своїх почуттів. Для цього варто самому час від часу називати їх вголос: «Здається, ти дуже зраділа чомусь» або «Що ж, тобі прикро, що доводиться перервати гру, щоб винести сміття». Ніякого моментального ефекту це не дасть, але з часом, через кілька місяців, є ймовірність виявити, що дитина взагалі в принципі краще справляється зі своїми емоціями і краще розуміє, як реагувати на чужі.
Поговорити перед сном
Якщо ви читаєте дитині на ніч, непогана ідея - залишитися ще на півгодинки поговорити про те - про се. У ліжку, у напівтемряві діти вільніше говорять про свої страхи, надії, радощі і проблеми. Почати розмову можна з обговорення прочитаного або з того, що батьків за минулий раз порадувало або здивувало. Розмова сама потече у потрібне русло, якщо дати дитині говорити. Не варто турбуватися, що через це дитина засне на півгодини пізніше.
Обговорити за допомогою казки
Є хороший спосіб: почати розповідати малюкові казку про героя, який чимось схожий на малюка, і питати немов самого у себе - що ж було далі? Забула, треба подумати. Дитина починає підказувати, і ось ви разом складаєте казку, в якій вивчаєте проблему, яка мучить її або вас і придумуєте якесь рішення (або знаходите спосіб заспокоїтися фантастичною розв'язкою).
По кожній проблемі існує дитячий фільм, мультик або книжка. Спробуйте знайти їх і дати дитині. Вийде така ось непряма розмова про щось важливе для малюка.
Уточнити, а не заборонити
Життя дитини складається з суцільних «не». «Не малюй на столі!», «Скільки разів говорила тобі не залишати на дивані фантики!» Практика показує, що якщо частина заборон замінити на уточнення, на фрази, які описують правильну модель поведінки, то дітям легше орієнтуватися. «Малювати тільки в альбомі і на коробках від покупок, а зі столу зараз нам доведеться змити малюнки», «доїли шоколадку - віднесли фантик в смітник. Бери фантик з дивана, прорепетируйте». Нелегко відразу перейти на нову модель розмови, так що спочатку фрази можуть бути змішаними: «Не роби так - роби ось так». У підсумку все одно можна виявити, що дитині легше вивчити, як треба робити, а не як не треба.