І берізки, і топольки
В золото вдягнулися,
Застрибали парасольки
По осінніх вулицях.
За краплинкою краплинка
Дощик з неба сіється,
А малесенька Іринка
У хатинці гріється.
(О. Атаманчук)
***
Біла хмара в синій блузі
Низько-низько так висить:
Що там робиться на лузі?
Може, квіточки полить?
Може, вже засохли віти?
Травам нічого попить?
Будуть верби зеленіти,
Ось лиш дощик прилетить.
(Л. Новикова)
***
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
Доганяє хмари у полях.
(Л. Костенко)
***
— Звідки дощ іде?
— Із неба!
— Де іде той дощ?
— Де треба!
Без дороги ходить
скрізь —
через поле, через ліс.
— А чи є у нього ноги?
— Та нащо дощеві ноги,
коли ходить без дороги!
(Є. Гуцало)
***
Дощик не страшний дитині,
Не сидиться їй в хатині.
На велосипедику гасає,
Парасольку в руці тримає.
***
В білу хмарку, ніби в кошик,
Цілий день збирався дощик.
Потім вітерець у ліс
Дощик в кошику поніс.
Та коли летів над полем,
Зачепився за тополю,
Перекинув хмарку-кошик
І на поле випав дощик…
Пораділи і зайчата,
І хлоп’ята, і дівчата,
Пораділи й добрі люди —
Урожай чудовим буде!
(А. Костецький)
***
Між травинок — дощ зелений,
На фіалках — синій,
На ромашках — білий-білий,
Сірий — у хмарині.
На червоних черевичках
Крапельки червоні…
І чомусь прозорі зовсім
На моїй долоні.
(В. Полинок)
***
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,—
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
(М. Рильський)
***
До нас на довгій мокрій ніжці
Дощик скаче по доріжці.
У лужку – дивись, диви! –
Він пускає бульбашки.
***
Не дощ, а дощенятко за вікном
У шибку стукає маленьким кулачком.
Уже убрало листя у краплинки,
Засяяли на травах намистинки,
Проміння сонця їх позолотило,
Природа усміхнулась ніжно-мило...
Хмарина-мама дощик зве до себе,
Барвиста стежка у блакиті неба.
Сміється радісно маленьке дощенятко,
Біжить веселкою до себе, в хмарохатку.
(М. Дем'янюк)
***
Весняний дощ – природі в радість,
І я купаюся під ним,
А ліхтарі, бузьки́ цибаті,
З лиця змивають денний грим.
Ще зовсім трохи – забуяє,
Все завирує, оживе,
Мов джин, що в лампі проживає,
Завзяття випустить своє.
(О. Дністран)
***
Із-за гаю хмарою
Налетів,
До пшениці ярої
Гримотів.
Виливсь, як з відра того,
Та й нема:
Ліс і поле райдуга
Обійма.
І воркує горличка
Під берізкою,
Мов просохле горлечко
Прополіскує.
(В. Кочевський)
***
Роси, роси, дощику, ярину,
Рости, рости, житечко, на лану,
На крилечках, вітрику, полети,
Колосочки золотом обмети.
Як достигне житечко на лану,
Прийдуть люди жатоньки ярпну,
Блискавками косоньки заблищать,
Золотими кобзами забряжчать.
Роси, роси, дощику, ярину,
Рости, рости, житечко, на лану,
На крилечках, вітрику, полети,
Колосочки золотом обмети.
(О. Олесь)
***
Враз набігли
Чорні хмари,
Припустився
Дощ-косарик.
Сіяв, віяв —
Не косив,
Тільки трави
Заросив!
(А. Камінчук)
***
Знову дощ, як із відра!
Мабуть в небі є діра.
Хто зробити її зміг,
Бо біжить дощ з усіх ніг?
Скільки ж ніг у нього є?
Ллється,не перестає...
Чи чотири, а чи дві
Крокували по траві?
Може, сорок ніг в дощу?
Тупотіли досхочу,
Наробили в небі дір.
Хочеш вір, а хоч не вір!
З'ясувати вже пора,
Скільки ніг і де діра?
Тільки я лічити став,
Дощик раптом перестав...
(Т. Строкач)
***
Дощик кап-кап-кап –
Капотить.
Вітерець шух-шух-шух –
Летить.
Він свою роботу знає –
Дощикові ритм збиває!
(Я. Горбець)
***
Світило сонце, й дощ поливсь
На сад, на хати, площі.
Говорить мама: — Подивись,
Сліпий сьогодні дощик.
А я кажу: — Він не сліпий!
Він, певне, бачить, мамо,
Бо нас знайшов і покропив
В садочку під кущами!
(П. Ребро)
***
Перший грім весняний небо розтинає.
«Буде дощик рясний»,- хмаринка киває.
Позлітались горобці на гілки берізки.
Перші краплі дощові падають з хмаринки.
Виграють у світлі сонця крапельки прозорі.
Травичка вгору тягнеться дощем умивається.
Уся земля умивається дощиком рясним.
Їй сонце усміхається промінням золотим.
(В. Ланевич)
***
Дощинка впала, свіжа і тремка,
В моїй долоні тихо причаїлась.
Десь поза лугом сплеснула ріка
Крилом своїм заманливим чаїним.
Шепочуть трави. Коники тріщать.
Насвистує в очеретинку вітер.
Заплутавсь в шелюжинових кущах
Лякливий присмерк, мов карась у сітях.
І стигнуть в сяєві дощинки вечори,
Сподіванки несуть в казковім ранці.
В ріллі здрімнуло зерня до пори,
Щоб колоском проклюнутися вранці.
(Г. Кулеба)
***
Iди, дощику, iди,
На городи, на сади,
На траву, на квiти,
Що садили дiти.
Щоб травичка пiдросла,
Щоб квiточка розцвiла,
Щоб дiтки маленькi
Росли здоровенькi!
***
— Де ти, дощику, живеш?
Як на землю ти ідеш?
— По веселочці — містку
Із хмаринки зараз йду!
Як на пару обернуся
То до хмарки повернуся!
(Ю. Забіяка)
***
Хмара поле вкрила —
Поле зашуміло,
Колосок хитнувся —
І дощик линувся:
Закапотів над квітами —
Прив’ялими, невмитими;
Над житом і над гречками
Пролився озеречками;
І задзюрчав потоками,
Щоб ми по них потопали!
(Л. Компанієць)
***
Дощ за вікном танок не припиняє
І крапельки зависли на вікні.
Така погода тугу наганяє,
Тому якось незатишно мені.
Не хочеться виходити із хати.
Калюжі повні всюди налило.
А дощ не припиняє танцювати,
Все небо затягло, заволікло…
І стало сіро-сіро, прохолодно,
Вже полудень, а скрізь якась пітьма.
А дощ іде, стрибає, як завгодно.
І дуже жаль, що сонечка нема.
Хоч дощик треба — землю напоїти.
Нарешті вже до нас весна прийшла.
А дощ не припиняє плюскотіти,
Вже повна-повна річка попливла
І розлилась, усе позаливала.
Весна з собою повінь принесла.
Водою щедро землю вдовольняла,
Хоч на тепло не щедрою була.
(Н. Красоткіна)
***
Дощ ішов, спіткнувсь і впав,
Вилив воду із холяв.
І маленькі дві краплинки,
Мов коштовні намистинки,
Заблищали вмить на сонці
У кульбабки на долоньці.
(Л. Медик-Яремчук)
***
Вимив дощик рідне поле
Нам на втіху.
Після дощику навколо
Тихо-тихо…
Задивилися хмаринки
Сині-сині,
Як гойдаються росинки
На стеблині.
***
В небі хмарка пропливає,
Літнім дощиком вітає.
Діточки усі радіють,
Підростають та міцніють.
Кажуть: "Нам не треба зливи,
З літнім дощиком щасливі!"
(Ю. Забіяка)
***
Дощ ішов, а вітер віяв.
У ромашки змокли вії,
В горобця намокли крила,
Змокла киця біла-біла.
Змокла стежечка знайома,
Що вела мене додому.
Навіть вишенька в садочку
Вся промокла до листочка,
Та не скаржиться нікому,
А росте собі при тому.
І росте горох у полі,
І картопля, і квасоля.
Я під стіл ходила пішки,
А тепер вже більша трішки.
(Л. Медик-Яремчук)
***
Нам би дощику стоголосого
На подвір’ячко, на сади.
Миром просимо, красно просимо…
– На гостину до нас зайди.
Нам би дощику срібнокрилого.
– Де ти, соколе? Прилітай!
Закликаємо друга милого.
– Нашу сторону не минай!
(Н. Карпенко)