Бачить – не бачить,
Чути – не чує.
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче –
Правди навчає,
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова, –
Будемо, діти,
З нею довіку
Жити-дружити.
Хто ж то такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартовлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька –
Книжка, та й годі.
***
Книжка скаржилась Мар’яні:
— Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка,
Під хатинкою — маля,
І написано: «Це я».
А за дві сторінки далі —
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилися тобі.
Люди скажуть: — Ой, чия ти?!
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких!
***
Зійшлися дві книжки:
Галі та Оришки,
Одна чиста, мов на свято,
Друга вся пом’ята.
Бо знає Оришка,
Що добрий друг книжка:
Пильно лиш її читати,
Розкаже багато.
Бо тільки Оришка
Дочитає книжку,
Має здавна добру звичку:
Кладе на поличку.
Візьме книжку Галя,
(Довго отягалась!) —
Зараз пальці всі немиті
На книжці відбиті.
Кине книжку Галя,
(За котом погналась)
Впаде книжка десь під ноги,
Позбиває роги.
Так росте Орися:
Щодня щось навчиться.
А що буде Галя знати?
Можете вгадати?
***
Увійшов татусь до хати, –
Гарна книжечка у тата.
Він ту книжку дав мені,
А маленькій Олі – ні!
Підвелася Оля з ліжка,
Як побачила ту книжку,
Плаче, ніжками тупоче,
Мабуть, також книжку хоче.
Слухай, що тобі скажу:
Я цю книжку збережу.
Я не рватиму сторінок,
Не бруднитиму сторінок.
Коли ж виростеш, як я,
Буде книжечка твоя…
***
Мандрувала книжечка по лісі.
Жовте листя падало до ніг.
Вийшла білка, сіла на горісі:
— Заходи до мене! — Дам горіх!
— Дякую! — сказала чемно книжка, —
Певне добрий твій горіх на смак,
Та спішу, аж заболіли ніжки,
До дітей я поспішаю так.
Мандрувала книжечка по полі,
Хом'ячки їй заступили путь:
— Ти куди спішиш? Та лиш поволі!
Пиріжки у нас у ямці ждуть!
— Дякую! — сказала чемно книжка,
— Пиріжки смачні пізніше з'їм!
А тепер спішу, аж гнуться ніжки,
Дітям радість принести усім!
Мандрувала книжка вулицями.
Вулиці зеленим світлом: блим!
— Походи та прогуляйся з нами!
Ти куди спішиш, та ще за чим?
Але книжка поспішала далі,
Де з віконця, з-поза занавіс,
Вже давненько діти виглядали,
Щоб їм книжку хтось нову приніс.
При столі засіли в крузі діти,
Книжечку читали цілий день.
За вікном осінній віяв вітер,
Бився дощ об шибку: брень! — та брень!
***
Коли я була маленька
І не вміла ще читати,
Не могла я самостійно
Світ книжковий пізнавати,
Мама, тато, дід, бабуся...
Вся сім’я мені читала
Віршики й казки цікаві.
Я книжок багато мала,
А тепер я підростаю
І вже добре я читаю.
Полюбляю я книжки і тоненькі, і товсті.
З книги зможеш ти дізнатись
Про всіх звірів і птахів,
Будеш ти про море знати,
Про акул та про китів.
Якщо книги не читати,
Будеш завжди нудьгувати.
І тому кажу я прямо:
„Купи книжку мені, мамо”.
(Л. Бурман)
***
Є книг багато – радісних, печальних.
Товстих, тонких, барвистих, наче жар.
Але одна – книжкам усім начальник,
І звуть її по-простому – Буквар.
Із нього слів не вируба сокира,
Це маленятам кращий в світі дар,
І мова в нім – легка, співуча, щира,
Дитячі душі гріє він – Буквар.
***
У книги люди, наче бджоли в соти,
Знесли духовний, чародійний мед.
Сліпцеві очі ним потри, і в миг
Побачить сонце й голубі висоти,
Відчує мислі найстрімкіших літ.
Збагне людські страждання і турботи,
Поможе іншим темряву збороти,
Рвучи з очей пов”язки чорних лент!
Благословенна та ясна година,
Коли Буквар до рук бере дитина,
Коли читає „Кобзаря” юнак,
Коли Франка „огромнії сонети”
Підносять дух, коли говорять Гете,
Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.
(Д. Павличко)
***
Завітав якось до Гната
Родіон
Та й не вірить: це насправді,
А чи сон?
Гнат над книжкою схилився
Як мара
І підряд усі малюнки
Видира.
Родіон його за руку:
— Друже мій!
Що ти робиш? Схаменися!
Пожалій!
Зиркнув Гнат на Родіона
Із-під брів
І, показуючи книжку,
Відповів:
— Ну чого б її жаліти
Мусив я,
Як вона бібліотечна —
Не моя!
***
Цікаву мандрівку
Відбув я ось нині:
В човні з ескімосом,
З верблюдом в пустині.
Літав поміж зорі,
Бував на дні моря,
В печерах, де скарби,
Де звірі говорять.
Водив характерник
Мене на могили,
Де лицарі славні
По битві спочили.
В гранітному замку
Вбив лютого змія;
Прекрасна царівна
На волі радіє!
На острові дивнім
Малі дробенята
Мене попросили
В них князем остатись.
А далі?…— Ти дармо
“Що далі” — питаєш!
Це книжку читав я!
Читай, то узнаєш!
***
Ми читаємо завзято,
А читання нам — це свято!
Гарна книжка для ведмедя,
То солодша і від меду.
Краща книжечка для лялі,
Як стрічки та ще й коралі.
Вже пів книжки прочитали,
Ми разом: ведмідь і ляля.
Прочитаєм за годину
Ще і другу половину,
І спитаєм в Галі нишком:
— Можна взяти другу книжку!?
***
Раз дістав Івасик книжку.
Заглядає збоку, нишком...
— Я вже маю книжку в школі,
Чи одної не доволі?!
Тут ось "А" — тут "Б", це знаю.
Нум. Пічну читати скраю!
Ось на образку палати...
А які? Цікаво знати!
Прочитав усеньке слово,
Друге вже почав наново...
А пройшло щось пів годинки,
Прочитав аж три сторінки!
Ще й не проминула днинка,
Дочитав до обкладинки.
Тата йде тепер просити
Книжку ще одну купити!
***
З дитинства ми читаємо казки,
В них стільки світла й доброти.
Вони ведуть нас у таємний світ,
Де можна мрії наші оживить.
Там кожен віднайде для себе
Усе, що серцю зараз треба.
Читайте більше гарних книжечок,
І поринайте у світ фантазії й думок!
***
Книга для дитини — дивний океан,
Скільки в ній цікавого в глибинні знайдеш,
У хвилі фантазії з головою пірнеш.
Ви читайте більше гарних книг-скарбів,
Буде в вашім серці доброта зі слів,
Вона допоможе подолати шторм,
Щоб життя у тиші, наче штиль було.
***
В здоровому тілі –
Здоровий дух:
Це нам говорять
Із дитинства.
Щоб дух був добрим
Треба нам –
Читати книжки
З гарним змістом.
***
Гей, нема то так нікому,
Як школярику малому:
Він не журиться ніколи,
Взяв книжечки – і до школи!
А в тій книжці – малюночки,
А в тій книжці – співаночки,
І наука, і забава,
Бо та книжечка цікава,
Бо та книжечка рідненька…
Тулить її до серденька,
Сторінки все оглядає,
Вірші радісно читає.
***
В кожнім домі, в кожній хаті-
У містах і на селі,-
Хто навчився вже читати,
Має книжку на столі.
Дружба з книгою – це свято,
Не було б його у нас,
Ми не знали так багато
Про новий і давній час.
***
Відлетіли сірі гуси,
В лісі осінь вже гуде,
І малесенька Настуся
З букварем до школи йде.
З поля вибіг зайчик шпарко,
Стрімголов побіг з гори,
І всміхається школярка:
Так біжиш ти й в букварі.
Біля ставу у долині
Розгулялись снігурі,
І дивується дитина:
Чом нема їх в букварі?
От із школи повернуся,
Намалюю птиць і став,
Бо малює все Настуся,
Що буквар не змалював.
***
Хто багато книг читає, той багато дуже знає.
Книжка кожного навчить, як на світі треба жить.
Пам’ятай, дитино мила, що знання — найбільша сила!
Що навчивсь в житті робити — за плечима не носити!
***
Книга вас завжди навчить,
Як на світі треба жить.
Вчитель виведе в дорогу
І прийде на допомогу.