Знайома ситуація — прекрасний подарунковий малюк, який мило агукає, посміхався перехожим, радісно йшов бабусям на ручки, ближче до року раптом перетворюється на примхливого монстрика. Здавалося б, нарешті завершилися труднощі перших місяців — кольки, газики, часті нічні пробудження — малюк почав їсти прикорм, проявляти інтерес до навколишнього світу, потихеньку злазити з маминих рук. У цей момент мама видихає з думкою «Ну ось тепер буде легше», але буквально через пару місяців ситуація кардинально змінюється. Як пережити кризу 1 року у дитини?
Вікова криза – певна стадія розвитку дитини, яка характеризується чіткими психофізіологічними, емоційними факторами дорослішання. Період людського життя з дитинства до настання юності вважається психологами найбільш гнучким, мінливим, оскільки етапи стабільності чергуються переважно з яскравими, бурхливими проявами протесту. Поведінкова нерівномірність, хвороблива зміна моделі взаємодії з соціумом – закономірне явище формування особистості.
З чого починається криза першого року життя?
Дитина активно досліджує світ, дуже швидко повзає та пробує робити перші кроки. Світ відкривається для неї зовсім по-новому, з іншого ракурсу та можливостей. Малеча вже багато всього робить сама і в якийсь момент розуміє, що її дії та бажання не дорівнюють тому, що робить мама. Криза першого року про те, що дитина усвідомлює свою відокремленість від мами. Дитина раптом розуміє, що мама з татом – дорослі та не такі, як вона. Що вони вміють більше, дозволяють їм теж більше.
В дитини виникають інші потреби та бажання. На звичайні раніше ситуації чи заборони вона може бурхливо плакати та кричати. Дитині вже не подобається пасивний стан, коли її одягають, годують, дають іграшки. Вона хоче самостійно та активно пізнавати світ. Дитині цікаво спробувати дроти на смак, викинути вміст коробки чи тумби. Коли ви сваритеся та забороняєте, малеча справді не розуміє. Вона ж пізнає світ! Слова про небезпеку їй ще незрозумілі.
Як це виглядає на практиці знають будь-які батьки. Малеча постійно коливається між бажаннями «бути в мами на руках» та «гратися на підлозі». Якщо до цього моменту мама досить непогано розбирала різні причини дитячого плачу, то тепер вона розгублена. Іноді мами пишуть, що дитина стала вередлива, нічого не дозволяє зробити, хоче весь час гратися. Бабусі можуть додавати коротке «розбалували».
Для початку варто зрозуміти, що дитина нічого такого не робить спеціально. Вона тільки вчиться розуміти все на світі. Криза ж на те і криза, що стає важко. В цей час дитині потрібні увага та підтримка і розуміння батьками ситуації. Варто додати ще два важливі моменти. Увага в дітей в цьому віці ще зовсім слабка (і тому вони рідко чимось бавляться півгодини, як би мамі не хотілося). У дітей нестійка нервова система – вони швидко «вибухають» та довго заспокоюються. Від розуміння цих моментів і відштовхуємось в подальших кроках.
Тактика батьків
Психологи відзначають: серйозна проблема цього періоду в тому, що батьки не встигають перебудуватися за дитиною. Вони не здатні вчасно усвідомити, що у малюка з’явилися нові потреби, які потребують інших форм взаємин з ним. Капризи – це вимога більшої свободи і поваги до власних бажань. Якщо батьки суперечать прагненням малюка, це може ще більше погіршити прояви кризи.
Для мами і тата настає момент, коли потрібно надати дитині більше свободи, самостійності.
Замість того, щоб робити за дитину, потрібно тепер робити з ним разом. Настав час, коли можна і потрібно навчати дитину їсти, пити з чашки, одягатися і роздягатися, вмиватися, чистити зубки. Якщо в цей період батьки не подарують дитині необхідної самостійності, момент може бути упущений. І пізніше, коли ви побажаєте навчити цим необхідним речам, дитині буде вже нецікаво освоювати такі нудні заняття. До того ж він звикне, що мама зробить це за нього, краще і швидше.
Як справлятися?
Деякі батьки починають потурати примхам дитини, виконувати його забаганки. Інші, навпаки, намагаються вирішити питання криком, залякуванням і ляпасами. Психологія розглядає обидва варіанти дій як неправильні. Існує безліч способів налагодити контакт з бунтівниками. Для цього є кілька важливих порад.
Якщо малюк переживає кризу першого року, батькам необхідно розуміти, що в його житті відбуваються зміни, з якими дитині потрібно допомогти впоратися. Варто прибрати зайві заборони, залишивши мінімальну кількість. Замість постійних криків і застережень про те, що не можна чіпати той чи інший предмет, краще прибрати такі речі з поля зору малюка. Якщо у нього виникне бажання самостійно поїсти, не потрібно забороняти йому це робити. Дитині захотілося помалювати на своїх ногах? Нехай малює. Коли йому буде потрібна допомога, він за нею все одно звернеться. Не потрібно змушувати дитину їсти, коли вона не хоче. Дитина сама відчуває голод, і якщо її організм потребує їжі, сяде за стіл. Досить запропонувати поїсти, але не змушувати.
Дитина 1 року, як і всі дорослі, хоче бути почутою. Вона ще не вміє розмовляти, але всіма силами намагається порозумітися. Будь-яка мати розуміє своє дитя, тому не потрібно залишати його прохання без уваги. Якщо в житті малюка настала криза, йому дуже важливо отримати максимум уваги та підтримки. Мати повинна стати для нього найкращим другом. Психологія розглядає регулярні гри з дитиною з позитивного боку. Кроха 1 року потребує того, щоб з ним постійно розмовляли. Це стимулює у нього розвиток мови. Можна розповісти казку дитині, задавати питання та інше. І хоча відповісти на них він ще не зможе, увагу батьків буде оцінено. Діти 1 року люблять допомагати мамі справлятися з домашніми справами і отримувати за це похвалу. У дитині потрібно виховувати значимість, тому не потрібно боятися просити його про допомогу.
Сучасна психологія відкидає покарання дітей фізичними методами. У період кризи одного року дитину не варто навіть лаяти. Якщо трапилася істерика, або малюк проявляє непослух, заспокоїти його непросто, зате можна з легкістю відвернути. Мова йде не про солодощі та носінні на руках, просто перемкнути дитину на інше заняття, яке йому здасться цікавим. Якщо істерика не припиняється, кращим варіантом буде залишити малюка самого в кімнаті. Коли йому набридне вередувати, він сам придумає собі заняття.
Прості правила
Зробити простий та легкий список категоричних «Ні».
Заборони є нормальною річчю в житті маленької людини та допомагають їй зрозуміти межі та триматися за них, як за певні орієнтири у своєму зростанні. Цей список має бути лаконічним і стосуватися базових речей. Все решта – дозвольте дитині пізнавати цей світ. Частою помилкою буває виконувати кожне бажання дитини без жодного рамкування, тільки б не кричала. Ось тут можна якраз згадати таке поширене слово «розбалувати», бо до доброго звикаєш швидко.
Забрати небезпечні та небажані предмети з доступу дитини.
Гострі предмети, крихкі вази чи побутову хімію кладемо по можливості високо або в закриті на замок тумби. Дитина не бачить, не може дістати – забуває і йде далі. Це якраз про нестійкість уваги в цьому віці. Можна використовувати різні замки-липучки на тумби, заглушки для розетки, кутники для краю столу. Правда, діти дуже кмітливі та швидко вивчають, як знімати ці всі штуки. Тому щось геть небезпечне варто таки покласти дуже високо і не втрачати уваги до дитини. Коли в кімнаті підозріло тихо більше 5 хвилин, я біжу перевіряти чергову знахідку моїх дітей. В доступі для них немає нічого особливого, але подертої книги мені теж жаль.
Вчитися домовлятися з дитиною.
Так, і чим раніше ми починаємо це робити, тим краще. Діти нічого не розуміють в такому віці? Так, вони дійсно багато що не розуміють. Чому мамі вже негайно потрібно мити посуд і взагалі його мити. Чому робота на комп’ютері є важливішою за їхнє бажання побавитися. Чому батьки бувають втомлені чи мама кричить на спробу облизати черевики. Та вони дуже добре реагують на пояснення, чіткі прості обіцянки чи переключення уваги. Використовуйте це на практиці і швидко побачите результат.
Подолаємо кризу — граючись!
Батькам на допомогу прийдуть вміння грати, творчий підхід і почуття гумору. Ці якості допоможуть вирішити будь-яку конфліктну ситуацію:
Малюк не хоче їсти? Напевно, йому буде веселіше обідати в компанії ляльок і ведмедиків, які чинно сядуть за столом? Напевно, йому сподобається пов’язати їм передничек, годувати з ложечки і навіть витирати рот серветкою.
На вулиці зима, а карапуз ні за що не хоче одягати памперс на прогулянку? Запропонуйте взяти з собою ведмедика, якого необхідно одягнути памперс. Нехай сам пов’яже іграшці хустинку замість підгузника на причинне місце.
Бувають ситуації, коли потрібно швидко переключити увагу дитини. Наприклад, забрати з рук небезпечний предмет (і де тільки роздобув?!) і голосно заспівати веселу пісеньку, кружляти по кімнаті, почати танцювати. Карапуз від несподіванки забуде, що його позбавили цікавою речі.
Вивчіть який-небудь веселий віршик, і користуйтесь ним, коли малюк надумає заревіти або покапризувати. Грайте, і він із задоволенням підключиться у вашій грі!
Поговори зі мною, мама!
Ще одна трудність кризи 1 року: карапуз має велике бажання спілкуватися, але не має для цього можливостями. Коли батьки його не розуміють, він відчуває гірку образу. Як бути?
Психологія радить: стимулюйте розвиток мовлення дитини.
Допоможіть освоювати розуміння мови:
В процесі одягання запитуйте: «А де колготки? Дай мені колготки». Якщо малюк не виконує вказівку, візьміть самі і скажіть «Ось колготки. Вони сині». З часом він почне допомагати вам, а процедура одягання перетвориться в цікаве заняття.
Постійно розмовляйте з малюком, коментуйте свої дії, дії малюка.
Заохочуйте вимовляння слів, які він вже знає і може говорити.
Розглядаючи книжку з картинками, поступово від називання героїв переходите до питань. Спочатку «Де собачка? Де пташка?», потім «Хто тут намальований?».
Заохочуючи його успіхи, не забувайте про освоєння нових складів і слів. Буває, що діти пізно починають говорити, бо їх і так розуміють. Тому треба підштовхувати до активного використання наявного словникового запасу.
Криза першого року життя у дітей може протікати по-різному. Буває, що батьки не помічають переломного моменту. Можливо, в їх родині органічно слідують за потребами і потребами дитини, тому їх не торкнулися негативні прояви.
Якщо ж вам пощастило менше, не опускайте руки. Пам’ятайте головне: вікові кризи — неминучий етап розвитку дитини. Це час бурхливого становлення особистості та освоєння нових умінь і навичок. За кожною кризою настає тривалий період затишшя і спокійного розвитку. Але вашу увагу, любов і підтримка потрібні дитині завжди!