Бойові дії, окупація, насильство і вбивства та переїзд до іншого місця під час евакуації – все це стає для українських дітей пусковим механізмом посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дітей і підлітків виникає внаслідок впливу на дитину однієї або більше травмуючих подій.
Потенційно травмуючими подіями є фізичне або сексуальне насильство, стихійні лиха, бойові дії та нещасні випадки. Статися все це може як із самою дитиною, так і з близькою їй людиною. Причому не обов’язково бути свідком такої події: навіть розповідь про неї може нанести шкоду психіці дитини і стати причиною ПТСР.
Причин для стресу в дитини може бути багато: патологічні спадкові фактори; особливі періоди життя; тяжкі «удари долі» (смерть чи розлучення); негативні потрясіння; стихійні лиха; війна, нездатність чи втрата довірливих взаємовідносин зі своїм близьким оточенням тощо.
Ознаки та симптоми
Симптоми ПТСР можуть бути неявними, нерідко нагадують інші психічні та поведінкові розлади. У дітей, які перенесли травму, можуть виникнути проблеми зі сном, розлади з дефіцитом уваги, агресивна й зухвала поведінка. Характерні симптоми тривоги, фобії, депресія і / або труднощі в навчанні.
Педіатр може запідозрити ПТСР у дитини, яка боїться дотику при зверненні до лікаря чи активному відвідуванні на дому. Коли виникає така обставина, слід провести розслідування історії травматичних переживань дитини.
Найбільш поширені симптоми ПТСР мають в собі наступні явища:
- повторне переживання травми (нічні кошмари, нав’язливі спогади, травматична гра);
- уникнення травматичних спускових механізмів, спогадів і ситуацій, які нагадують дитині про травмувальну подію;
- перебільшено негативні переконання про себе і світ, що виникають із цієї події;
- перманентно негативний емоційний стан та нездатність відчувати позитивні емоції;
- почуття відчуженості від людей;
- втрата інтересу до участі в громадських заходах;
- неможливість згадати частину травмуючої події;
- проблеми зі сном;
- дратівливість;
- безрозсудна або саморуйнівна поведінка;
- гіпертривожність;
- надмірний переляк;
- проблеми з концентрацією.
Діти можуть переживати травмуючі події різними способами, такими, як:
- нав’язливі спогади, що заважають працювати вдома або в школі, – це яскраві переживання, які включають візуальні та слухові елементи, що мали місце під час травми, потенційно змушуючи дитину відчувати, що епізод повторюється знову, і викликаючи сильний страх;
- поведінкова реконструкція – діти можуть діяти агресивно щодо інших або робити й говорити те, що вони бачили, причому часто не усвідомлюють негативну спрямованість своїх дій;
- реконструкція через гру – дитина може переживати травмуючий досвід через повторювану гру, наприклад, багато разів граючи одну й ту ж сцену, у якій борються люди, відбувається автокатастрофа або згорає будинок.
Діти або підлітки з ПТСР, як правило, уникають думати або говорити на теми, які можуть нагадати їм про травматичні переживання.
Ознаки стресу в дітей ясельного та дошкільного віку: злість, дратівливість, неконтрольований плач, тремтіння від страху, тривога, страх самотності, проблеми зі сном (кошмари), проблеми з харчуванням.
Ознаки стресу в дітей молодшого шкільного віку: відсутність апетиту, проблеми з харчуванням, скарги на головний біль та біль у животі, почуття, що тебе не люблять, потреба часто ходити в туалет, проблеми зі сном, недовірливість, переживання щодо майбутнього, байдуже ставлення до школи та дружби.
Ознаки стресу в дітей 10-12 років та підлітків: низька самооцінка, втрата ілюзій, регулярний головний біль та біль у шлунку, злість, недовіра до всього світу, бунтарська поведінка.
Найбільш поширені симптоми ПТСР мають у собі такі явища:
- повторне переживання травми (нічні кошмари, нав’язливі спогади, травматична гра);
- уникнення травматичних спускових механізмів, спогадів і ситуацій, які нагадують дитині про травмувальну подію;
- перебільшено негативні переконання про себе і світ, що виникають із цієї події;
- перманентно негативний емоційний стан та нездатність відчувати позитивні емоції;
- почуття відчуженості від людей;
- втрата інтересу до участі у громадських заходах;
- неможливість згадати частину травмуючої події;
- проблеми зі сном;
- дратівливість;
- безрозсудна або саморуйнівна поведінка
- гіпертривожність
- надмірний переляк
- проблеми з концентрацією.
Діагностика ПТСР у дитини
Фізікальних ознак ПТСР не існує, педіатр може лише запідозрити стресовий розлад. Наприклад, у дитини, яка надмірно боїться дотиків або навпаки – надто послужливо поводиться з дорослою людиною.
Під час огляду можна виявити певні фізичні ознаки, як наслідок фізичного або сексуального насильства.
Поглиблене дослідження організму дітей і підлітків із ПТСР показало низку загальних для них явищ:
- зменшення обсягу гіпокампу;
- зміна активності областей мозку, що відповідають за сприйняття загрози (мигдалина);
- зниження активності передньої поясної звивини, котра інгібує реакції страху;
- зменшення базального рівня кортизолу;
- підвищення продукції кортизолу у відповідь на введення преднізолону;
- підвищена збудливість глюкокортикоїдних рецепторів, можливо, і в гіпокампі.
Проблема ще в тому, що зміни з боку фізіологічних показників, таких, як ЧСС і провідність шкіри, часто виявляються однаковими в осіб, що перебувають у стані ПТСР і в тих, у кого синдром уже відзначався раніше та був подоланий.
Діагностичні критерії
Отже, лабораторних або органічних ознак ПТСР не існує. Тому виявлення таких пацієнтів ґрунтується на психофізіологічному обстеженні.
Увагу слід звертати на вказані вище симптоми й ознаки синдрому. При цьому враховувати вік пацієнта. До 6 років – опитати батьків на предмет якості сну дитини, її стосунків з іншими дітьми. Старших за 6 років – за результатами бесіди та психологічного тестування самої дитини.
Ключові критерії постановки діагнозу ПТСР: беззаперечний факт травмуючої події та збереження описаної симптоматики більш, як місяць.
Тактика лікування
Перший і головний крок – забезпечити дитині середовище безпеки й зняти з неї відчуття власної провини. Дітям необхідно донести, що вони в безпеці, а їх реакції – цілком природні.
Найбільш переконливі докази ефективності має спрямована на подолання травми когнітивно-поведінкова терапія (TFCBT). Вона ґрунтується на 8 ключових принципах:
- Навчання батьків особливостям спілкування з дитиною. Вони мають донести до дитини її важливість для них і десенсибілізувати її почуття провини, дати віру в себе.
- Навчання дітей методикам релаксації.
- Тренування навичок регуляції емоційного стану, навчання дітей розпізнавати негативні емоції і якими вправами знижувати напругу.
- Виявлення та робота з дезадаптивними думками, наприклад – самозвинуваченням.
- Оповідання про травматичну подію зі зниженням напруги емоційного переживання в процесі.
- Експозиція – регулярне м’яке нагадування дитині про травматичну подію з одночасним роз’ясненням, як керувати психічними реакціями, корі виникають під час цього.
- Проведення сімейних занять.
- Створення стійкого середовища безпеки для дитини.
Крім того, користь відмічається від застосування діалектичної поведінкової терапії, методики десенсибілізації та перероблення рухами очей (EMDR).
Діти з ПТСР мають більш високий ризик суїциду. Щодо пацієнтів із яскравими схильностями до саморуйнування, слід розглянути питання тимчасового стаціонарного психіатричного лікування.
У дітей молодшого віку слід впроваджувати ігровий компонент перероблення травми. Однак необхідно уникати трансформації гри в реконструкцію.
Інші методи лікування
Інші методи релаксації (наприклад, біологічний зворотний зв’язок, йога, глибока релаксація, самогіпноз або медитація), можуть бути ефективними щодо деяких дітей, але клінічні дані про їхню ефективність відсутні.
Якщо ви помічаєте схожі ознаки у вашої дитини, насамперед спробуйте допомогти їй самостійно за допомогою розмови та порад психологів. Але бажано звертатись за допомогою фахівців за першої ж можливості.