Весна змінила цьогорічні плани:
Щитом зі снігу вкрилася в імлі,
Немов забинтувала свіжі рани
Катованої ворогом землі.
З-під снігу пролісок проклюнувсь голий –
Частить від холоду серцебиття…
Цей ніжний паросток – тонкий і кволий,
Та в нім – невтримний поклик до життя.
Така невичерпна жага любові
В цій квітці, постраждалій без вини,
Що світлий дух її напоготові
Прискорити агонію війни.
Життєвий пагін пробиває мури:
Народжується в укритті дитя…
Звучить спів миру в Божій партитурі,
І Віра переможе небуття!
(А. Триш)
***
І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!"
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: "Я живу!!!
Я витримав оцих потвор-мутантів".
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.
Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.
Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята.
І мама заспіває "Котика-котка",
І принесе "від зайчика" гостинця тато.
(О. Горголь-Ігнатьєва)
***
В заплямованій кров’ю сукні,
Через випалені міста,
Крізь трагедію, біль і муки,
Залишаючи «нуль» зі ста,
Окропивши себе сльозами,
Несучи на руках дітей,
Дуже скоро ти будеш з нами,
В Україні, поміж людей!
Є важкою твоя дорога,
Але Бог тобі вкаже шлях.
Ми чекаємо, Перемого,
І у селах, і у містах!
Вся країна стиснула зуби
І тримає страшний удар.
Згинуть нелюди й душогуби,
Й разом з ними – московський цар!
Кожний клаптик землі святої
Згодом соняхом проросте.
Подолаєм пітьму в двобої –
Перемога до нас вже йде!
(В. Чорній)
***
Для мене не букети на кону!
Я визнаю їх після Перемоги!
Мені мою заквітчану весну
Захисники виборюють під Богом!
Яке буває свято між смертей?!
Не хочу я палаючих тюльпанів,
Коли веду підвалами дітей
Із поглядами сивих ветеранів!
Коли чиєсь розстріляне життя
Моя сльоза оплакує пекуча.
Коли гримить вже звикле: «В укриття!»
Й надією тремтить стіна несуча.
Коли вже божевільно між новин
Шукаю силу духу й позитиву,
А поміж кров’ю скроплених світлин
Гартую душу, ранену і мстиву.
Коли не сукня і не макіяж
У дзеркалі вигулькують, а втома.
Коли вже й серце вбране в камуфляж,
Аби себе не видати нікому!
Коли у миті швидкоплинних снів
Я лихоманю – ніби амазонка:
Рубаю, ріжу, нищу ворогів,
Влаштовую їм засідки і гонки…
Коли ворожий пійманий десант
Приваблює, відкритий для розплати!
Коли жде кулі кожен диверсант…
Не квітів мені дайте – автомата!
Допоки я в країні, де війна,
Де мій народ під символом: «Тривога!»
Для мене свято і моя весна –
У жовто-синіх квітах Перемоги!
(Т. Кісельова)
***
Я вірую і вірю:
день прийде,
осяяний знаменнями звитяги,
благословенний силою відваги;
він неминучий –
той грядущий день.
Його початок
сповістять вгорі
дзвінкі хорали
й сурми переможні,
позначать ночі, темні і тривожні,
блакитним сяйвом
жовтої зорі.
Я вірую.
Це буде та зоря,
яку віки чекає
Шлях Чумацький:
вона згубилась у степах козацьких
чи заблукала у чужих морях.
ЇЇ буття
зіяло в небесах,
пробитих, наче кулею, навиліт,
і тільки місяць –
з Авелем на вилах –
шукав її в загублених часах.
Вона в путі,
ця втрачена зоря,
скривавлена в боях, з горнил пожежі –
вона долає полум’яні межі,
її сліди, мов літери, горять.
В скрижалях неба
з’явлена – як знак,
вона засяє,
зроджена у слові,
вона воскресне
в чаші – з хліба й крові.
Я вірую і вірю:
буде так.
(Н. Ковалик)
***
Причина перша: ми є з України,
За нас стріляє кожна п’ядь землі.
Розчистимо, приберемо руїни,
Ви ж проростете в житньому стеблі.
Причина друга: з нами Бог і правда!
Вдягають нас в сміливості броню!
Виборюючи нашим дітям «завтра»,
Ми знаємо, за що б’ємось в бою!
Причина третя: злість і біль, й зневага!
Вбиваючи ракетами міста,
Ви лиш вбиваєте останні краплі страху,
І пахне помстою загальна боротьба!
Четверта заховалась поміж вами,
ви – скормлені рашистськими грудьми,
народжені слухняними рабами,
ми – українськими і вільними людьми.
Причина п’ята, правда, не остання:
В нас кожен сам і всі тримають стрій!
Тож, вороги, прийміть наші вітання –
Сьогодні буде ваш останній бій.
(О. Добродій)
***
Хіба можна таке пробачити?
Ви забрали у мене хату,
Вже ніколи не усміхатимусь,
Бо немає і мами, й тата...
Хіба можна таке пробачити —
Ваші танки, ракети, міни?
Вже немає у мене братика,
Він слухняним був...та загинув...
Хіба можна таке пробачити?
У підвалі живі та мертві...
От би хлібчика хоч окрайчика,
І водички, та ще цукерку...
Хіба можна таке пробачити?
Я ж маленька іще дитина...
Та дорослою зразу стала я...
Ворог нищить усю країну...
Я все ж виживу. Постараюся.
Сонця промінь ясний побачу.
Закарбую навічно в пам'яті
І ніколи вас не пробачу!!!
(Т. Строкач)
***
"Україно наша, Україно-мати,
За що ж тебе, милая, прийшов ґвалтувати
Отой ворог з Московити, оті недолюдки?
За що принесли стільки горя й смутку?
Дітей наших убивають без жалю і болю,
Які встали боронити нашу честь і волю.
Проклинають у всім світі придурка і ката,
Який змусив росіян до рук зброю взяти..."
Їм у голову втілющив казки про нацистів,
З народу власного зкроїв неофашистів!
Схаменіться, схаменіться! Що ж ви наробили?
Немовляток з мамами ви, скоти, убили...
Потрощили вщент міста рідні й села...
Лине пісня над ними сумна-невесела.
Плачуть наші долини, і поля, і кручі,
Стогне матінка-земля, її ворог мучить.
І кривамими слізьми вода в ріки лине...
Боже, рідний, збережи нашу Україну!
Богородиця, зглянися, накрий омофором,
Щоб ворожий супростат не вбив людей мором!
Щоб отрута не лилась в наші серця й душі,
Щоб захищені були з моря ми і з суші!
Перемогу наближайте як можна скоріше,
Всі гармати щоб замовкли й панувала тиша!
Соловейко хай співає і радіють діти,
Що подолані назавжди кляті московити!
(Т. Аколішнова)
***
В моїй Україні сьогодні війна,
Небачена людством донині.
Весь світ пробудила страшна новина —
Вночі, о четвертій годині.
Моя Україна — вже сяйво пожеж,
Що сіють ракети і гради.
І танків колини повзуть по полях,
Мов з нір повилазили гади.
Моя Україна — Чорнобиля дзвін
І "Привид" у небі нестримний.
Це армія наша — безстрашний загін,
Це острів Зміїний.
Палає Херсон, Запоріжжя горить,
Маріуполь і Харків в руїнах.
Та з Києва голос: "Тримаймо стрій!
Моя Україно!"
Україно моя — Симеренковий сад
І слово Тараса-пророка.
Моя Україна не знає "назад",
Вперед її кроки.
Моя Україна — подолана ніч.
На попелі виросте колос.
Моя Україна — Зеленського клич
І Арестовича голос.
В крові захлинаються орки кремля —
На часі їх смертна година.
Засяє у Світі, як нова зоря, —
Моя Україна!
(Л. Федорова)
***
Це наша Земля!
Чи чуєш, сволото?
Це наша Весна —
З квітів, крові і плоті...
І нас не злякати,
Ординська навало,
І нас не зламати —
Пліч-о-пліч ми стали!!!
Душити ми будем,
Вбивати за волю!
"Помилуй" не буде —
НізАщо й нікому!
Тобі, сарана,
Не втямити й досі,
Що ЛЮД УКРАЇНСЬКИЙ
У силах, у змозі
За рідну сорочку
Повстати єдино,
Аби збувалась
суверенна УКРАЇНА!
(В. Юрчишин)
***
Повертайся, татусю, скоріше,
Вся родина на тебе чекає.
Ми з тобою ще вивчимо вірші,
Переможе народ наш, я знаю!
Я люблю тебе дуже, мій татку,
І молюся за тебе до Бога.
Та Небесного Тата прохаю:
"Отче Наш, нам пошли перемогу!"
(Ю. Забіяка)
***
Люблю Україну, люблю рідний край,
Люблю ці простори, поля, ліси, гай.
Люблю свій народ неповторний, єдиний.
Люблю, коли в радості наша країна!
Люблю, коли в радості?
А що, коли в горі?
Коли зазіхнули на її кордони?
На Чорнеє море, вкраїнські простиорри,
То як не любити?
Чи, може, хтось скаже – почати ганьбити?
Вона ж нам, як рідная матір!
Коли ж зрозумієм
(Ще довго чекати?),
Що нашу Вкраїну вже слід рятувати?!!Э
Єднаймося ж, браття, борімось до поту,
Звільнимо землю, здобудем свободу,
Народ ми єдиний, багато що зможем,
Бо правда за нами, й Господь допоможе!
(Ю. Рабош)
***
Ми відкрили двері світу
І сказали, хто ми є.
Нас багато розділяли,
Та ми стали на своє.
Воїнами козаками
Була закріплена земля,
За майбутнє України
Віддали вони життя !
Рідна моя Україна !
Ти одна лиш єдина!
Землі, що нас об'єднали,
Там де ми за свободу стояли.
Землі, що кров'ю облиті,
Люди, що горем вже ситі,
Скоро з колін ми станем,
Покажемо світу хто ми!
Зорі тут на небі сяють,
Тут тепер усе цвіте,
Граймо музику щасливу
Там, де нашi люди є.
Де творилася країна,
Де колись була війна,
Народилася дитина
іІ сказала: "Це моя земля".
(А. Павлюк)
***
Всім доброго вечора! Ми з України!
Ні слава, ні воля не вмерли ще, ні!
Ми — Суми і Харків, і острів Зміїний,
Ми — Київ, Чернігів, Херсон і Ірпінь!
Ми є Маріуполь! Відплата вже близько.
Ніколи не були братами русні,
Бо нас колисали у різних колисках
І різні співали весільні пісні.
Ми — Львів, Миколаїв: в нас доля едина.
Тому не жалійте ні сил, ані куль.
Всім доброго вечора! Ми — Україна!
Усе буде добре — 4.5.0!
(В. Міхалевський)
***
Тиждень тому — наче місяць назад.
Місяць назад — наче роки тому.
В мене під вікнами знов чути Град:
Мабуть, сьогодні я точно помру.
В мене в кишенях банкноти й картки.
В мене в наплічнику кішка і крам.
Я так й не встигла купити квитки,
От й ризикую в дорозі життям.
Щоб не здуріти, рахую до трьох.
Щоб не боятись, тримаюсь в руках.
Ми переможемо і з перемог
Відновим будинки в розбитих містах.
Тільки триматись! Ні кроку назад.
Все віддаю — і не шкода.
Тому Вірю в країну із безліччю вад: З нами і правда, і Бог, й ЗСУ.
Звуки лякають звичайних петард
Тих, хто зумів — не загинув в бою.
(Д. Кривохатько)
***
Прийшла в нашу хату тривожна година,
Хай кожен збагне собі в безлічі справ:
се мусим зробить, щоб жила Україна,
Щоб ворог підступний її не здолав.
І хай доведеться колись недоїсти,
Чи буде в кімнатах поменше тепла,
Але не дамо ми лихим терористам
Чіплять в нашім небі чужого орла.
Вже час позбуватись солодких ілюзій,
Прийшла до нас правди оголена мить.
Тож викреслімо того з переліку друзів,
Хто словом кривим нашу волю ганьбить.
Не будемо прати чужинські онучі,
Загарбництва ми розпізнали секрет.
Нехай не зупинить вкраїнську рішучість
Російських рекрутів жаркий міномет.
Ми єдністю нашою Матір утішим,
Не біймося схвалених небом щедрот.
Як будуть пани наші трохи бідніші,
Лише стане ближчим їм рідний народ.
В ці дні хай єднає нас думка єдина,
Ми зло в нашім домі долали не раз.
Все треба зробить, щоб жила Україна –
Сприймаймо цей заклик як Божий наказ.
(В. Крищенко)
***
Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.
Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
(В. Симоненко)
***
Вставай, Вкраїно милая
Вставай! Вставай! Вставай!
Із бандою боротися
Вставай за рідний край
Ми разом переможемо!
Це кожен твердо знай
За цвіт своєї НАЦІЇ
Життя своє віддай
На півдні і на півночі
Вставай! Вставай! Вставай!
На Сході і на Заході борись за рідний край .
За волю і свободу нас
І дух наш не зламать
Я закликаю браття вас
На переможний марш.
(М. Мушинський)
***
Коли закінчиться війна розжарена від бомб земля –
воскресне.
Ти знімеш з себе автомат, герою,
бронежилет і …
І не секрет для всіх тепер ти –
великий воїн і солдат…
Все знову буде добре, брат,
не буде більше рвати «Град»
над головою
і тільки хлопці,
що у ряд…
від куль, снарядів і гранат…
ніколи не прийдуть назад…
Живи, живи,
герой й солдат,
за всіх, хто не прийшов назад
з святих і вічних…
І та земля, що прийняла
до себе хлопців – тепер також
свята, свята – на всі століття і віка…
Все знову буде добре, брат,
не буде більше рвати «Град»
над головою
і тільки хлопці,
що у ряд…
від куль, снарядів і гранат…
ніколи не прийдуть назад…
А ти живи, живи,
герой і брат,
великий воїн і солдат –
за всіх, хто не прийшов назад
з війни, з безодні
живи, живи –
на цій землі – святій і рідній Україні…
(В. Невідомська)
***
Писала калина листи з України
До білих російських беріз,
І падали крупні червоні краплини
Чи крові її, чи то сліз.
Писала вона: «Заберіть своїх хлопців,
Що в гості незвано прийшли,
Навіщо в чужій вони гинуть сторонці?
Бої тут тривають страшні.
Вам брешуть нахабно, що хлопці «блукають»,
Їх кинули в жерло війни..
Війна – не навчання…тут дійсно вбивають,
Це ж ваші брати і сини.
Навчать їх стріляти в людей із гармати,
Підступний віддавши наказ.
Чи варто для цього синів в світ пускати,
Щоб тут зупинився їх час?
Ви ж хлопцям хрести одягали на шию,
Вони ж тепер цілять в людей
Із ними одної і мови, і віри
Заради химерних ідей.
Вже дехто ніколи додому не верне,
Рясніють поля від могил,
Живі ж – то каліки , їх доля химерна,
Птахи, що позбавлені крил.»
Писала калина листи, й розсилала
Зі зграями чорних круків…
Навколо ж калини горіло й палало,
І попіл на землю летів.
Хоч постріли «Градів» лякали калину
Й пожежі змикались в кільце,
Писала, кричала вона до загину
Й була таки справжнім борцем…
Поламані ребра, посічені скроні,
Пошкоджені всі гілочки,
І падали краплі червоно-солоні,
Горіли мов церкві свічки.
Бо вся ця земля не росою вмивалась,
А кров’ю людською без меж,
Не сонечком ніжно вона зігрівалась,
А попелом після пожеж….
Писала калина листи з України
У різні куточки землі:
«Не спіть, поможіть. Нам стріляють у спини
І знищити хочуть в Кремлі…»
З війною і втратами важко змиритись,
Народ взяв цей хрест і поніс…
І нам до землі тій калині б вклонитись,
За кожен написаний лист,
За щирість її, не підкуплену совість,
Що навіть в вогні не згорить…
І хай ще в країні беріз спить свідомість,
Та скоро весь гай зашумить!
(Л. Лєгостаєва)