Є у мене мрія невеличка,
Щоб коли прокинусь —
не було війни.
І ота хатинка білоличка
Забуяла квітом по весні.
Щоб усі додому повернулись,
Всі, кому прийшлось під час війни
У далекім краї опинитись,
України-неньки ріднії сини!
Щоби діти більше не лякались,
Не страждало наше щоб село,
А дорослі до роботи брались,
Щоб ще краще в нас життя було!
А ще я хочу знов почути море,
Тихий шепіт трав та пісню солов’я,
Хай покине врешті Україну горе,
Всім бажаю тільки щастя я!
(В. Клименко)
***
Тримаю світ в своїх долонях,
Благаю Бога і молю:
«Ти поверни нам Мир у душі!
Країна вся повна жалю».
Місто моє —
«Форпост останній».
Гуркіт війни і досі тут,
Турбує всіх одне питання:
«Напише хто
про Мир статут?»
Не вистачає неба й сонця,
Вони в цей час також сумні.
Хай посміхнуться нам
у віконце
І мир, і сонце навесні.
У людськості існує думка:
«Майбутнє —
в молоді в руках».
Нехай це буде
не лише в малюнках,
А й у подальших всіх роках.
Ми разом станемо
пліч-о-пліч,
Повернем в Україну Мир.
Підемо злагоді назустріч,
На Мир — в нас є орієнтир.
(К. Любічева)
***
Моя улюблена святине!
До тебе так звертаюсь я,
Прошу я миру для країни,
І просить вся моя сім’я.
Почуй нас, Боже, у молитвах!
Спини цей безлад і війну.
Нам поверни щасливе небо
І гарну, сонячну весну!
(Т. Сердюк)
***
Коли закінчиться війна,
Розжарена від бомб земля — воскресне,
Ти знімеш з себе автомат, герою,
І не секрет, для всіх тепер ти —
Великий воїн і солдат,
Все знову буде добре,
Не буде більше грати «Град».
І тільки хлопці, що у ряд...
Від куль, снарядів і гранат...
Ніколи не прийдуть назад...
Живи, живи, герой, солдат!
За всіх, хто не прийшов назад
З святих і вічних...
І та земля, що прийняла
До себе хлопців, —
тепер також свята,
Свята на всі століття і віки.
А ти живи, живи, герой і брат,
Великий воїн і солдат, за всіх,
Хто не прийшов назад з війни,
з безодні.
Живи, живи на цій землі —
святій і рідній Україні...
Хай буде мир на цій землі!!!
На нашій рідній Україні!!!
(І. Мартищенко)
***
1. Мирний сон на світанку
Залп ракетний обірвав.
Кровавий слід від танку
Лютим снігом припав.
І весна прийшла в домівки
і в зруйновані міста
Невистачає кіноплівки
показати війни уста .
Я вірю ,за нами Перемога
Я вірю що скоро війні кінець.
І світу подяка за підмогу.
І кожен з нас по волі є борець.
2. Прийде(прийшов) мир на світанку,
На полях колосся в'є
І Героїв з позаранку Україна обійме .
Тіх хто нас боронять з неба ,
Будем пам'ятать завжди.
Нам чужого не треба .
Весь світ живи без війни!
(В. Покора)
***
Нам не треба війни, не треба -
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської -
Силу ту не здолати в віках -
Нас даремно лякають війною,
Міць народу - в народних руках!
Нам не треба війни, не треба -
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.
(М. Уманець)
***
Мій батько не загинув на війні.
Він воював. Він бачив море крові.
Він уцілів – і дав Життя мені,
і я зросла у Мирі і Любові.
По тій війні довкола й інші йшли:
в Кореї, у В’єтнамі, у Анголі –
чужі, не наші… Але скрізь були
радянські «визволителі з неволі».
Так «визволяли» Прагу й Будапешт,
а далі і Афган з якогось лиха.
Гриміли війни, та далеко десь,
а в нас було більш-менш спокійно, тихо.
Вивозили ракети на парад
(все святкували давню перемогу).
В краю далекім воював солдат,
а вдома мирно, дякувати Богу.
Та ближче присувалася війна –
ось Карабах, а далі Придністров’я,
тоді Кавказ – Ічкерія-Чечня,
що й досі землю поливає кров’ю.
І вже коли у Грузію ввійшли
на танках наші «друзі-побратими»,
то був дзвінок тривожний: скоро – ми,
тепер душити будуть Україну.
І гинуть нині на землі моїй
від куль, розтяжок, від сусідських «градів» -
щодня, щоночі, щохвилини бій.
Нещастя. Смерть. І ненависть. І зрада.
Сьогодні, може, в когось батька вб’ють.
На зміну вбитому синів відправлять.
А люди й далі брешуть і крадуть,
святкують-відзначають-фестивалять…
Заплатять, звісно, по своїй вині
усі. Немає сумнівів у мене.
Бо не для вражих куль ростуть сини.
Бо кожна крапля крові недаремна.
Як хочеться до рідної землі
любов’ю чисте небо прихилити,
наблизити жадані мирні дні –
щоб хлопці вижили у цій війні
і в них щасливі народились діти.
(С. Макаревська)
***
Об’єднані сьогодні ми –
живі, і мертві, й ненароджені –
одним бажанням: цій війні
припинення і непродовження.
Жадаймо цього кожну мить –
кінця війні. Нам треба миру!
Ми все, що є у наших силах,
для цього мусимо зробить.
(С. Макаревська)
***
Коли ми знищимо нещирість,
брехню і жадібність – в собі
(а надто ті, хто «нагорі») –
тоді лиш будем варті миру.
Не хочу нового витка
нещирості і словоблуддя.
Хай правда, хоч вона гірка,
нарешті править нами буде.
Хай совість окропить серця!
За кров, за сльози, за руїни,
за втрату кожного бійця
повинні заплатити винні.
(С. Макаревська)
***
Як сорок років Моїсей
водив євреїв по пустині,
так шлях тяжкий сьогодні цей
долати мусить Україна –
доки не згинуть вороги
і на свобідні береги
нові вже вийдуть покоління.
Я хочу, щоб моя держава
на правду щедрою була,
добро і волю шанувала,
дітей, як мати, берегла.
Щоб глузд здоровий панував,
ніхто не крав і не вбивав,
на це людина має право.
Так і Господь заповідав…
(С. Макаревська)
***
Настане мир. Колись. Настане!
Хтось дочекається, хтось ні.
І будуть – вже по цій війні –
нові герої-ветерани.
І знову будуть шанувать
в нас невідомого солдата.
І будуть жінка, діти, мати
свого, живого обіймать.
А ті, у кого свій поліг,
не втішаться і не пробачать.
Ген попливе рікою кача,
та син не верне на поріг…
Так, мир настане. Неодмінно!
Бо моляться удень й вночі
небесні сотні й тисячі
за нашу рідну Україну.
І серце крає нині те,
що їх число щодня росте –
щодня поранені і вбиті,
найкращі гинуть! В’яне цвіт…
А ми не можем зупинити.
Простіть.
Простіть.
Простіть…
(С. Макаревська)
***
Моя земля у мене під ногами –
це Україна.
І ми у цьому спільні нині з вами:
вона – єдина!
Ми стоїмо тут, здавна і назавжди,
з добром і миром.
І всі, хто поруч з нами, люди справжні,
свідомі, щирі.
На жаль, є вороги у нашій хаті
і окупанти.
Ми мусимо їх конче подолати.
Без варіантів!
(С. Макаревська)
***
Ми живемо у світлому краю,
У вільній незалежній Україні.
Наснагу тут плекаємо свою,
І небеса над нами сині-сині.
Усе в нас є: озера і ліси,
Степи і гори, ріки і долини,
Моря і море вічної краси,
Усе для щастя і життя людини.
(Н. Красоткіна)
***
Хай буде мир віднині і довіку!
Хай буде мир
й замовкнуть війни злі.
І сльози щастя
на своїх обличчях
Відчують всміхнені
усюди матері.
Хай буде мир.
Веселі будуть діти,
Спокійними скрізь
стануть всі жінки
І перестануть думати ночами,
Що десь коханий гине на війні.
Хай буде мир
й замовкнуть всі гармати.
Доволі крові, сліз,
нещастя й бід…
Хай відпочине, змучений боями,
До праці звичний чоловічий рід.
«Хай буде мир!» —
звертаються до Бога,
Чоло зросивши потом трударі,
Бо хочуть, щоб сміялись
дзвінко діти
На нашій древній галицькій землі.
Хай буде мир віднині і довіку!
Хай буде мир
й замовкнуть війни злі!
Хай у міцних обіймах всі народи
Ідуть у майбуття через віки.
(Д. Морондель)
***
Я маю в серці мрію щиру:
Хай тихо стане в нас від миру,
І буде тихе щастя скрізь
Без криків, пострілів і сліз.
Нам разом в мирі жити треба –
Одна земля й одне в нас небо!
Одна зима, одне і літо –
Нам разом в мирі треба жити!
Країни рідної сини,
Хоч різні в нас думки і сни.
І різні сльози й різний сміх,
Та мрія є одна на всіх.
Хоч різні ми, але так схожі,
Бо кожен, кожен з нас не може
Без миру в Україні жити,
Де мирне небо й мирне жито.
Без мирних справ і мирних слів,
Чи то є Харків, чи то Львів;
Чи захід то, чи то є схід –
У мирі нам всім жити слід!
За все дорожча й важливіша
В країні рідній мирна тиша,
Тому я мрію палко й щиро:
Хай стане тихо в нас від миру!
(М. Лукаш)
***
Україна й мати
Є дві любові у людини –
Це мати й ненька-Батьківщина.
Найперші, мабуть, і останні
Ті дві любові, два кохання;
Сплелися в серці, мов стрічками:
До України та до мами.
Як українські тихі ночі –
Такі ж глибокі в неньки очі.
Пісні ж – неначе крик лелеки,
Що восени летить далеко.
Сумує мати, як той птах,
Коли ти ходиш по світах.
Як поруч ти – найкраща втіха,
Дзвенить струмком – щасливим сміхом.
Немов лани, душа широка
І не збідніє й через ро́ки.
Країна ж рідними річками
Нас обіймає, мов руками,
Як ми вертаємось, сини,
На Батьківщину з чужини.
Шепоче вітер, наче мати,
Коли дітей вкладає спати.
І зорі ясні – очі мами
Спостерігатимуть за снами.
А вранці, мов цілунок неньки,
Розбудить сонечко легенько…
Найголовніше для людини –
Любов до матері й країни,
Що між собою дуже схожі.
Без них людина жить не може!
(М. Лукаш)
***
Така, як і всюди, у неба блакить,
Та дивишся вгору – і серце щемить…
І поле таке ж золоте восени,
Такі ж, мабуть, бачать гаї взимку сни…
І пір’я таке ж біле гублять лелеки,
Коли відлітають на південь далекий…
І квітнуть, як інші, сади навесні…
Чому ж від тих квітів так щемно мені?
І часом так солодко серце болить,
Коли ніч у чорне фарбує блакить?
Бо все: птах у небі, сади, поле, гай –
Моя Україна, душі рідний край!
Звичайне все, начебто видих і вдих,
А дихати й жити не сила без них!
В обіймав у неба, мов дівчина, нива…
Хоч звична картина – така особлива!
(М. Лукаш)
***
Нам потрібний світ
На блакитній планеті.
Його хочуть
І дорослі та діти.
Їм хочеться, прокинувшись на світанку,
Не згадувати, Не думати про війну!
Нам потрібний світ, щоб будувати міста,
Садити дерева та працювати в полі.
Його хочуть усі люди доброї волі.
Нам потрібний світ
Навіки! Назавжди!
(І.Кравченко)
***
Зимою скинули тирана.
Жили у мирі днів зо шість.
До Криму армія незнана
Вбрела непрохана, не гість.
Народна армія повстала –
Від краю кожного сини.
О, як же погань нервувала,
Всі плани рухнули її.
Так важко йти проти народу,
За кожним кроком чинна смерть.
Не відбереш в людей свободу,
Де кожен воїн, немов твердь.
Спасибі, браття України,
Ви є герої, козаки!
Наш край піднімемо з руїни,
Як згинуть наші вороги.
(А. Поліщук)
***
Владико Неба і Землі,
Ти – Світоч, Сонце в вишині,
Ти мир розносиш на простори,
Ти море створюєш і гори.
Почуй молитви тихе слово,
Прочитане вкотре заново.
Тебе я хочу лиш славити,
В Твоїй любові птахом жити.
Усе в Твоїй небесній волі,
В Твоїх руках і людські долі.
Отож прошу я небагато;
Ти Україні даруй свято.
Із військом стань поздовж кордону,
В серця вклади слова закону
І зупини війну ворожу.
Надіюся на волю Божу.
Владико Неба і Землі,
Ти – Світоч, Сонце в вишині,
І честь Тобі, хвала і слава,
Тобі схиляє голову держава.
(А. Поліщук)
***
Ми вільні духом, словом, ділом,
У рабство не загнати нас.
В потребі дім прикрим тілом,
Як вчив Великий наш Тарас.
У серці слово його вічне:
За Україну і за край
Помремо з піснею велично…
Підуть герої в небокрай.
По всіх теренах України
Свободи зерна проросли,
Немов волошки світло-сині…
Тож Бога бійтеся, кати.
Не подолати волю люду –
Вона – мов море, океан,
У ній захлинуться іуди
І кожен втопиться тиран.
Любімо, браття, Україну,
Повітрям дихаймо живим,
Ворожу спинимо машину,
Що рветься знищити наш дім!
(А. Поліщук)
***
Не спи, народе мій, не спи,
Коли над краєм чорні хмари,
Коли кусають вороги,
Коли чаклун готовить чвари.
Війська невидимі, чужі,
Немов ті змії розповзлися.
Зелені нишпорять мужі,
Затворів звуки роздалися.
Їх пропаганда – шум змії
В мізках у степового люду.
Братки готові до війни,
Диверсії гудуть повсюди.
Тож без війни іде війна…
Пора нам відсіч гідний дати.
Кремлівська знищиться шпана,
Як будем битись, а не спати!
(А. Поліщук)
***
Ніколи й не відала навіть,
Що я так люблю Україну.
Що біль її так мене ранить
В скрутну, небезпечну годину.
Не думала я, що умію
Так пристрасно Богу молитись
За рідних, за край свій, за мрію,
За те, щоб повік не скоритись.
Ніколи не знала, що можу
Всю ненависть в серце ввібрати
В годину тяжку і тривожну,
Коли пролунають гармати.
Люблю, і молюся, і вірю,
Тримаюся, хоч мені страшно.
Плекаю у серці надію
Й ненавиджу путінську рашу!
(Н. Соловйова)
***
Не розстріляй моє право на ранок.
Зустрінь людиною свій світанок.
Скинь з себе одяг скаженого звіра.
В тебе є серце, і я у це вірю.
Не вбий. Не вкради. Не торкнися зброї.
Я Україна. Я сильний воїн.
Залиш українців у спокої й мирі.
В тебе є розум, і я у це вірю.
Солдат Росії - це назва жертви.
У тебе лиш вибір: як краще вмерти.
Я пропоную померти гідно,
Очистити карму заради рідних.
Залиш мені право на мирний ранок.
Зустрінь людиною свій світанок.
(О. Конопацька)
***
Я буду плакати від щастя.
Ніхто з нас ворогу не здасться.
Я буду дякувати рідним,
Колегам, друзям та сусідам:
Усім, хто любить Україну;
Усім, хто вижив чи загинув;
Усім, хто рятував державу.
День Перемоги буде славним.
День Перемоги буде світлим
Знов Дерево Життя розквітне.
(О. Конопацька)