Емоційний плач може бути викликаний, з одного боку, зовнішніми подіями. У такому разі, треба проаналізувати, чи у відповідних умовах знаходиться дитина. Чи не дивиться фільми не за віком з "щонайменшими проявами жорстокості", чи не є свідком сімейних і інших сцен. Частенько батьки ігнорують маленьку емоційну стійкість дітей, регулярно і безуспішно перевіряючи їх психіку на міцність. Але діти вони істоти живучі.
З іншого боку, з індивідуальними особливостями нервової системи, серед нас є і сангвініки, і флегматики, і меланхоліки, - у одного нервова система рухливіша, у іншого сильніша і тому подібне. Тому в однакових умовах одна дитина плакатиме, інша битимиться, а третя замкнеться в собі. У будь-якому разі, якщо дитина плаче, їй треба участь. І навіть не так важливо, чи плаче вона від надлишку почуттів або з метою дістати потрібне. Сядьте з нею поруч, обійміть її, поговоріть з нею співчутливо.
Якщо каприз не закінчується, м'яко, але вимогливо скажіть, що піклуєтеся про дитину і дозволяєте те, що корисно їй і не дозволяєте, що шкідливо, тому що любите її і хочете, щоб у неї все було добре. Якщо дитина ще не засвоїла це правило, і продовжує вимагати, скажіть з серйозним виразом обличчя тверде "ні", запропонуйте альтернативу. Якщо дитина не відгукнеться, повідомте, що вам треба зайнятися своїми справами, і коли вона закінчить плакати, вона може підійти до вас, і ви обійміть її.