Вечір пізній… Сіра миша
В дім приносить лантух тиші.
Чорним носиком унюха:
Хто ще казочку не слухав?
Війки вусиком лоскоче
тим, хто спатоньки не хоче.
Хто вовтузиться багато,
Мишка їм хвостом – вже спати!
А якщо ж ви сну вже раді –
Ніжно лапкою погладить.
А коли вже сонна миша
всіх ласкаво заколише,
о й сама в норі лягає
І тихенько засинає.
***
Ходить бусол по болоту
Кличе жабу на роботу.
Жабка каже: “Не піду”.
Бусол каже: “Поведу!”
***
Взимку сонечко не гріє,
Гріти взимку не уміє,
Сили в сонечка нема,
Бо замучила зима.
(С. Буре)
***
Тече річка
невеличка.
Коло річки –
печеричка.
Дрібен дощик
впав на річку
і сполохав
печеричку.
(Й. Струцюк)
***
Кущ калини у долині
Білим цвітом квітне нині.
І лунають на калині
Ніжні співи солов’їні.
***
Ще навколо біло-біло,
Та вже сонечко пригріло.
І з-під стріхи: капу-капу! —
Прямо цуцику на лапу.
Цуцик носа підставляє,
Цуцик хвостиком виляє:
Він радіє довгожданим
Першим крапелькам весняним.
(Г. Бойко)
***
Біла хмара в синій блузі
Низько-низько так висить:
Що там робиться на лузі?
Може, квіточки полить?
Може, вже засохли віти?
Травам нічого попить?
Будуть верби зеленіти,
Ось лиш дощик прилетить.
(Л. Новикова)
***
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
уквітчала її рястом,
барвінком укрила.
І на полі жайворонок,
соловейко в гаї землю,
убрану весною,
вранці зустрічають.
(Т. Г. Шевченко, уривок із поеми «Гайдамаки»)
***
Хто це пісеньку таку
Нам співа: «Ку-ку-рі-ку?»
Це наш Петя-Петушок,
Це він будить так діток,
Щоб вставали,
Не проспали,
Не спізнились в дитсадок.
***
Ходить бусол по болотах
У червоних у чоботах,
Ловить ящірок, комах
Та на жаб наводить жах.
***
Запнувшись в блакитну хустинку,
По небу пливла хмаринка.
Та раптом зірвався вітер —
Нема їй куди подітись.
Зірвала мерщій хустинку —
Закапали з неї краплинки.
Так хмарка од вітру тікала,
Землю дощиком поливала.
(Т. Полубко)
***
Курка-мати,
Вчила сина,
Рахувати горошини,
Син учитись не схотів,
Горошини всі поїв…
***
Йшла синичка до кринички
Загубила черевички
Кіт ішов і знайшов
У торбинку поклав
Під лопух заховав
Щоби вітер не здув
І хтось інший не взув.
***
Ніжки з носиком проснулись ,
Ручки сонно потягнулись,
Очі просять ще поспати,
Та пора і їм вставати.
Дзинь-дзилінь, дзинь-дзилінь,
Геть іди від мене, лінь!
Ще разочок потягнуся,
І проснуся я, проснуся!..
***
Летять великі птахи
Ліси, поля минають.
Ту хату, де осядуть –
Щасливою вважають.
Лелека-чорногузк –
Це символ України,
Як оберіг у хаті великої родини.
***
Я для мами і для тата квітів назбирала,
Величезного малюнка їм намалювала.
Але все це заховаю до пори в шухлядку,
За обідом обміняю в них на шоколадку
***
Їла Катя паляницю,
Пригостила нею кицю.
Киця бігає по хаті,
Чим же я віддячу Каті?
Як стемніло – киця в ліжко
Принесла Катрусі мишку
***
Чимчикує горобець
По асфальту навпростець,
До домівки поспішає,
На автівки не зважає.
Не боїться горобець
Прямувати навпростець,
На зелений він крокує,
Зебри рисочки рахує.
***
Дай, бабусю, поцілую
Сивину твого волосся.
Теплим подихом зігрію
Снігом вибілені коси.
Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов зимові візерунки
На замерзлій з ночі шибі.
***
Узимку, в морози, хуртечі й завії
Тебе і мене рукавички зігріють.
А теплі від чого вони і чому?
Скажу вам по щирості: теплі тому,
Що наші ласкаві бабусі і мами
Вплітають тепло своїх рук між нитками
***
Я люблю кожну квіточку в полі
І струмок, що до річки біжить.
І високі, до неба, тополі
Й чисту-чисту небесну блакить.
І у синьому небі лелеки,
Й журавлину осінню печаль.
Й споришеві стежки, що далеко
Розійшлись по землі в синю даль.
У маленькі свої долоньки
Я промінчики сонця ловлю.
Україну мою, рідну неньку,
Я усім своїм серцем люблю.
(Н. Красоткіна)
***
На яворі — сонячні бризки,
Парує поораний лан,
Берізки, берізки, берізки
Вдяглися в зелений туман.
І човен на річці, мов цятка,
У синю пливе далину...
Дівчатка, дівчатка, дівчатка,
Біжімо стрічати весну!
(Л. Компанієць)
***
Білим цвітом цвіте грушка,
Яблуня рожевим.
Малу пташку-щебетушку
Колишуть дерева.
Умивають квітам лиця
Дощики весняні.
Красень-травень молодиться
В зеленім жупані.
(Х. Дорожовець)
***
Сніг мете, кущі біліють.
Горобці про літо мріють,
Змерзли, та куди ж подітись?
Краще б їм на сонці грітись,
Десь на лаві в парку сісти,
Хлібних крихіт попоїсти,
Дощик весело зустріти,
Із калюжі воду пити,
На асфальті пострибати,
Поцвірінькать-поспівати.
(Г. Грайко)
***
Сю нiч зорi чомусь колючi,
Як наляканi ïжачки.
Сю нiч сойка кричала в кручi,
Сю нiч ворон сказав: "Апчхи!"
Сю нiч квiтка питала квiтку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тiльки вчора було ще влiтку,
А сьогоднi вже восени!
(Л. Костенко)
***
Два хлопчики,
Два хлопчики
Несли відро води.
Зустріли звіра сірого —
Розбіглись хто куди!
Відерце перекинулось,
І витекла вода.
А сірий звір
З-під кущика
Лякливо вигляда.
(Н. Забіла)
***
У павука хатинка -
Тоненька павутинка.
У коника веселого -
між травами оселя.
У ластівки швидкої -
під нашим підвіконням.
А тепле й ніжне літо,
волошками повите,
посріблене дощами, -
живе в очах у мами.
(А. Костецький)
***
Матусю наша, ми це знаєм:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!
За вас ми молимося Богу,
За вас благаєм Пресвятого,
Щоб вам здоров”я, силу дав,
Щоб щастя-радість вам послав,
Щоб обминало лихо і пригоди злі.
Матуся наша – ангел на землі!
(Р. Завадович)
***
Пролісок голівку звів,
Голубий віночок сплів,
Сонцю казку розповів,
Слухав співи ручаїв.
Поки спав у зимні дні -
В серці чув весни пісні,
Бачив ясне сонце в сні,
Ждав струмочки голосні.
Знов з гарячим промінцем
Зве нас пролісок в гаю,
Синів вквітчаний вінцем.
(В. Кочевського)
***
Курка-мати,
Вчила сина,
Рахувати горошини,
Син учитись не схотів,
Горошини всі поїв…