Крики, істерики та протести можуть стати частими явищами у поведінці дитини 3-4 років. У цей час батькам потрібно правильно позначити собі принципи виховання дитини. В іншому випадку, несвідомі заборони, постійні покарання, лайка та конфлікти ні до чого позитивного у формуванні особистості дитини не призведуть.
Цей важливий період у дітей зазвичай відбувається під девізом «Я сам! Я знаю! Я вмію!», починає виявлятися самостійність у вчинках. А мами та тата все ще вважають свою дитину маленькою та безпорадною. Саме цей резонанс двох позицій породжує непорозуміння між малюками та батьками.
Криза 3-4 років - як проявляється і що з цим робити
Варто одразу ж звернути увагу, що зміни у поведінці дитини не обов'язково мають розпочатися одразу після святкування її триліття. Позначення віку з погляду психології є умовним, залежить від індивідуальних особливостей розвитку. Криза може виявитися на півроку раніше чи пізніше. Однак батьки точно не пропустять початок змін, тому що існують явні ознаки кризи 3-4 років.
- істерики з приводу та без, які можуть проходити навіть прилюдно;
- зайва самостійність;
- роздача всім рідним та близьким указів та розпоряджень, нахабна поведінка;
- протести та непокірність;
- зміна у звичках, коли щось улюблене стає для дитини ненависним;
- прояв агресії, яка раніше не помічена у малюка.
Мамам і татам важливо не почати панікувати і думати, що їхнє чадо не таке як у всіх, що у них росте монстр. Це зовсім не так. Кризовий вік наздоганяє практично всіх дітей 3-4 років, але може виявлятися з більшою чи меншою інтенсивністю. Ось найчастіші помилки батьків у вихованні дитини в цей непростий період:
- Рукоприкладство. У жодному разі не можна відповідати на непокору та впертість дитини ударами по «м'якому місцю» або потиличниками, виявляти інші методи фізичного насильства. За такого виховання неминуче постраждає психіка, нервова система дитини.
- Постійна критика на адресу малюка за його прояв самостійності. Не потрібно в такий момент займати позицію головного та всезнаючого дорослого. Краще підтримувати спроби дитини зробити щось самому.
- Постійні крики, лайка, вимога підпорядкування. Як і у випадку з рукоприкладством, такий спосіб реакції на вчинки дітей може виробити в них комплекси, страхи, почуття провини.
- Ігнорування. Вибравши позицію усунення, відгородження від проблеми, батьки лише погіршують ситуацію. Крихітка може відчути себе непотрібною, покинутою. Надалі, мами та тата, не дивуйтеся, що дитина перестане ділитися з вами своїми проблемами та переживаннями.
- Неузгодженість дій батьків між собою у питаннях виховання та реагування на її вчинки. Не можна в цей період вибирати гру «добрий і поганий батько».
- Часта зміна тактики виховання в одного з батьків. У малюка може скластися неправильне сприйняття ситуації, коли він не зможе зрозуміти, як поводитися правильно. На цьому ґрунті можуть траплятися істерики, невдоволення та прояв агресивної поведінки.
- Завжди йти на поступки. Є така приказка: «Чим би дитя не тішилося, аби не плакало». Саме в кризовий період дорослішання малюка про неї варто забути. Постійне потурання, «закриття» його примх повною згодою та виконанням умов може призвести не тільки до того, що така поведінка дитини стане нормою для неї, а й до неповаги батьків з її боку.
- Заборона на висловлювання думки, самовираження, прояви себе. Якщо в такі моменти немає загрози життю та здоров'ю дитини (своєї та оточуючих), немає іншої небезпеки, то нехай малюк проявить самостійність. Не варто припиняти ці спроби на корені.
Як показує практика, одним батькам буває дуже складно під час кризи правильно виховувати малюка, інші швидко знаходять спільну мову з дитиною. Важливо розуміти, що безвихідної ситуації немає.
Наслідки батьківських заборон
Ох, це слово «не можна»! Заборони для дитини в період кризи трьох років можуть виявлятися істериками та скандалами з боку малюків. Але чи такі шкідливі для дітей обмеження з боку дорослих?
Батькам необхідно чітко зрозуміти, що заборони бувають усвідомленими та неусвідомленими. Між ними величезна різниця, яка неодмінно впливає на психіку дитини, її подальше сприйняття дійсності.
Усвідомлені заборони завжди чимось обумовлені, мають під собою вагомі причини. Наприклад, коли обмеження у вчинку дитини тягне за собою збереження її життя та здоров'я. Іншим показником усвідомленості заборони у трирічному, чотирирічному віці служить формування дисципліни. Закладання у дитині принципів адекватного послуху необхідне. Інакше, у дитячому садку та школі у дітей будуть проблеми з поведінкою. Елементарне правило, що не можна забирати іграшки в інших, грубити, хамити і бити оточуючих – це цілком усвідомлена заборона.
Інші справа – несвідомість обмеження дитини на її вчинках. Наприклад, заборона піти погуляти на вулиці в ясний і погожий день, бо малюк неакуратно їв за столом і впустив келих з компотом. Жодного обґрунтованого взаємозв'язку між першою і другою дією немає. Треба було лише пояснити дитині, що за столом поводитися треба спокійно, не махати руками, щоб їжа та посуд не летіли праворуч і ліворуч. А позбавляти його прогулянки на свіжому повітрі є хибною тактикою виховання.
Є й такі батьки, які забороняють дитині будь-що через свою заздрість. Це може звучати досить дивно, але має місце. Відмова у купівлі найзвичайнішої недорогої іграшки в магазині, тому що у мами в дитинстві з розваг були тільки м'яч та лялька - це прямий покажчик на проектування життя батьків на життя своєї дитини: «Не було в мене – не буде й у Сашка! Нічого, виросла нормальною людиною!».
Поведінка дітей та їх темперамент – у чому зв'язок?
Свою дитину потрібно не тільки слухати, а й чути, обов'язково спостерігати за її поведінкою, як вона реагує на різні ситуації: закочує гучну істерику або в мовчанні йде плакати в подушку, не підпускаючи до себе нікого, коли скривджена чи засмучена. Варто поспостерігати, як радіє малюк позитивним моментам у житті: сміється, тріумфує, міцно обіймає і цілує рідних або ж, може спокійно сказати «дякую», щиро посміхнутися без зайвої ейфорії.
Таке спостереження допоможе батькам визначити темперамент дитини. Він не залежить від виховання, обстановки в будинку чи дитячому садку. З певним темпераментом особистості вже народжуються і проносять його крізь усе своє життя.
У психології виділяють чотири основні типи темпераменту:
- меланхолік;
- сангвінік;
- флегматик;
- холерик.
Багаторічні дослідження психологів виявили певні особливі риси темпераменту. Фахівці дали рекомендації, як поводитися батькам зі своїм холериком або сангвініком, які методи виховання можна застосовувати, а від яких слід відмовитися.
Від багатьох батьків доводилося чути, що всі ці психологічні тонкощі – повна нісенітниця, що мама та тато краще знають, як правильно спілкуватися з малюком. Однак це є оманою, яка згодом може перерости в психологічні травми у дитини, зробити її замкненою або агресивною. Дуже важливо правильно виховувати малюка залежно від його темпераменту.
Варто звернути увагу, що в чистому вигляді темпераменти не зустрічаються. Але один із чотирьох обов'язково буде домінуючим, спрямовуючим. У цьому є невелика складність.
Меланхоліки
Ваша дитина пішла в дитячий садок, погано проходить там адаптацію, і не відразу йде на контакт із ровесниками? А, може, ви помічали, що донька чи синочок досить чутливо реагує на ваші зауваження та крик? Тоді швидше за все перед вами меланхолік.
Такі хлопчики та дівчатка спокійні, від них немає шуму та гаму в будинку. Малята-меланхоліки можуть захоплено самостійно грати в ігри, не вимагаючи, щоб мама чи тато обов'язково були в неї залучені. Їхнє життя проходить спокійно і розмірено.
Від дітей, у яких превалює такий тип темпераменту, не варто постійно вимагати грандіозних результатів. Їм просто потрібна тепла гармонійна обстановка в будинку, де їх не соромлять постійно за їхні вчинки, не з'ясовують стосунки на підвищених тонах.
Сангвініки
Діти-сангвініки дуже доброзичливі, легко знайомляться з іншими дітьми і навіть дорослими, не заливаються в істериці ні вдома, ні на вулиці, найчастіше усміхнені і життєрадісні. Адаптація малюка в дитячому садку проходить без проблем.
Критику сангвініки сприймають адекватно. Звичайно, можуть засмучуватись у якісь моменти, але диких криків та гучного незадоволеного плачу батьки практично не спостерігають.
Є й інший бік медалі у поведінці дітей-сангвініків – це прояв хитрощів у поведінці з рідними та близькими. Можуть спостерігатись навіть маніпуляції з боку дитини: «Я приберу за собою іграшки, якщо ти мені купиш нову іграшку!».
Тому батькам дуже важливо запам'ятати, що з сангвініками діє правило «Довіряй, але перевіряй!». Інакше, малюк може скористатися довірою мами та тата і почати надалі просто їх дурити.
Хвалити сангвініка необхідно, але лише за вже скоєні добрі вчинки і коли для цього є привід. Якщо вихваляти свого малюка постійно і без причини, то незабаром на його голові з'явиться вигадана корона, прогресуватиме «зоряна хвороба».
Флегматики
Як і меланхоліки, діти-флегматики спокійні, умиротворені, не істеричні. Але між ними є явна відмінність. Флегматичні малюки добре сприймають інформацію та обробляють її, вони посидючі та послідовні у своїх діях. Кожен їхній крок продуманий до дрібниць, навіть у дошкільному віці.
Флегматикам, наприклад, не властиво після пробудження швидко схоплюватися з ліжка і бігти у своїх справах. Полежати хвилин 10-15 у ліжку, поніжиться в ньому – це ритуал, який не варто ігнорувати батькам. Тому, поспішні збори, наприклад, до дитячого садка, не принесуть дитині особливого задоволення. Адже їй важливо сконцентровано та спокійно виконати певний алгоритм дій.
Флегматику, як і меланхоліку, потрібна тиха та спокійна атмосфера в будинку, довірчі стосунки з малюком.
Холерики
Малята-холерики немов народилися з моторчиком. Вони дуже швидко змінюють одне заняття на інше, кудись постійно біжать, надмірно емоційні, вимагають підвищеної уваги.
Їх властива швидка зміна настрою. Тільки п'ять хвилин тому малюк усміхався і сміявся, як раптом, у іграшки відвалилася деталь, і дитина почала голосно і заливисто плакати. А ще через кілька хвилин вона знову посміхається.
Такі перепади настрою часто виводять батьків на негативні емоції стосовно дитини, проявляється агресія. Це найбільша помилка батьків. Також не слід виявляти і гіперопіку до дитини-холерика. Вона активна за своєю природою, а стримування її емоцій та дій може призвести до нервових зривів, частих істериків без особливого приводу.
Правильне спілкування з дитиною 3-4 роки
Якщо вашого малюка вже наздогнав кризовий вік, то момент його початку не варто упускати. Є деякі правила спілкування з малюком, який перейшов на новий рівень свого розвитку, почав дорослішати та показувати свій характер:
- Батьки самі повинні зберігати спокій та не панікувати зайвий раз на очах у дитини. Емоції рідних дуже швидко передаються дітям.
- Не потрібно намагатися перекричати дитину, якщо вона в істериці, трясти її, намагаючись заспокоїти. Необхідно спокійно спробувати переключити увагу на себе і бути в позитивному настрої.
- Під час розмови з дітьми під час істерики треба сісти, щоб опинитися з ним на одному рівні, обійняти, ласкаво доторкнутися до малюка.
- Слова варто вимовляти тихо, спокійно, членороздільно, будувати прості речення, щоб дитина вловила суть сказаного йому. Накази у такій ситуації не доречні.
- Прохання батьків не повинно містити маніпуляцій задля досягнення мети.
- Краще виключити по максимуму зі свого спілкування з дитиною частку «не», замінюючи слова схожими за змістом. Наприклад, не варто говорити «не кричи!». Можна просто попросити малюка бути тихішим, спокійнішим.
Ці прийоми зовсім не складні, але чомусь багато батьків їх ігнорують, ставлячи себе вище за дитину, домінуючи над нею. Краще спокійно поговоріть з малюком, похваліть його за добрі вчинки, знайдіть контакт один з одним, щоб потім сплеск емоцій та істерику можна було швидко погасити без психологічного насильства.
Крім того, з дитиною просто потрібно розмовляти:
- про те, як пройшов день у дитячому садку, що вона там їла, чим займалась, чи не скривдив її хтось;
- дізнаватися про нові улюблені пристрасті в їжі у малюка;
- вигадувати з ним свої історії та казки;
- дізнатися у тому, які емоції в нього викликають ті чи інші речі, вчинки, люди;
- про погоду та навколишній світ;
- про улюблені ігри та заняття.
І це не повний перелік. Повірте, навіть з дитиною 3-4 років можна цікаво і продуктивно поговорити, дізнатися багато нового про прекрасний внутрішній світ маленької людини, її страхи, переживання і радощі.
Поради мамам та татам
Батькам ще можна порадити:
- Любити свою дитину просто за те, що вона є, без причин і пояснень.
- Найчастіше грати з малюком у його улюблені ігри, вигадувати нові корисні та розвиваючі заняття.
- Давати дитині право висловлювати свою думку та робити вибір.
- Заслуживши у дитини авторитет та повагу, залишатися з нею нарівні, враховувати її бажання. Маля не повинно постійно шукати схвалення своїм вчинкам.
- Якщо до дитини є вимоги і прохання, вони повинні висловлюватися шанобливо, без гордовитого, наказного тону.
- Якщо малюк завинив, не треба засуджувати його як особистість. Поганим буде вчинок, але не дитина.
- Хвалити своє чадо за здійснення добрих справ, за досягнення успіхів і навіть найменших результатів, щоб у нього був стимул зростати і розвиватися далі.
- Найчастіше розповідати дитині на прикладах і в порівнянні, що таке добре та що таке погано.
Висновок
Виховання дитини – це особлива праця. Особливо у період 3-4 років. Дуже важливо самим батькам не перейти межу і в моменти істерик та емоційних сплесків у дитини не бути з нею на одній хвилі. Коли дві сторони не чують один одного, намагаючись перекричати, заперечити, задавити авторитетом, нічого хорошого не станеться. А ось шанобливе ставлення батьків до дитини – це ключ до взаєморозуміння, налагодження позитивного настрою у житті.