Час неможливо побачити, пощупати чи почути, тому ця категорія є такою складною для усвідомлення дітьми. Орієнтація у часі має дві форми вираження. Одна з них – безпосереднє відчуття тривалості певної події/діяльності, інша – власне сприйняття часу (найбільш важка форма відображення). Цю здатність називають «відчуттям часу», яка в різних видах діяльності виступає як відчуття темпу, ритму, тривалості чи швидкості.
З найменшого віку дитина вчиться відчувати чи орієнтуватися у часі завдяки ритмічності процесів життєдіяльності. Дитина постійно відчуває серцебиття, дихання, процеси травлення, поступові зміни у вигляді більшої чи меншої втомленості, сильнішого чи слабшого подразнення – це і дає відчуття часу. Приблизно з 1,5 років починається мовленнєве відображення категорій часу. Спочатку з'являються ті прислівники, які відображають часову послідовність – те, що дитина може відчути в конкретний момент:
- зараз,
- спочатку,
- потім,
- тепер.
По мірі набуття досвіду у дітей виникають більш суттєві навички. Вони починають використовувати деякі об'єктивні явища:
- «зараз ранок, світло, сонце прокидається»,
- «ніч – це коли темно, усі сплять».
Проблеми, які можуть виникати в процесі формування вміння орієнтуватися в часі:
- діти плутають світанок і сутінки через схожість перехідних етапів від нічної тьми до денного світла;
- опівніч та опівдень не сприймаються як моменти рівного ділення дня та ночі;
- плутають поняття «день» та «доба», не можуть назвати усі частини доби, не знають, що день – частина доби.
- плутають частини доби, тому що не помічають різниці у забарвленні неба: в їхньому уявленні доба закінчується вночі, а починається вранці;
- дні тижня та назви місяців часто залишаються абстрактним набором слів;
- діти можуть оцінити тривалість одиниці часу, але ця оцінка буде залежати від характеру діяльності в цей момент (якщо діяльність подобається – швидко, не подобається – довго).
Послідовність формування уміння орієнтуватися у часі для дітей
1.Орієнтовно з другої молодшої групи діти можуть починати засвоювати частини доби. Конкретним вимірювання часу для дітей є їхня власна діяльність. Тому, навчаючи дітей, потрібно насичувати частини доби конкретними, суттєвими ознаками дитячої діяльності, називаючи конкретну частину доби. Наприклад: «вранці батьки йдуть на роботу, а діти до садочку» чи «ввечері вся родина збирається вдома». Дії повинні повинні бути такими, що виконуються лише один раз за добу.
2. У середній групі закріплюємо частини доби, використовуючи об'єктивні показники:
- положення сонця,
- колір неба,
- ступінь освітленості землі.
Поняття «доби» слід вводити після того, як діти засвоїли її частини.
3. Після того, як діти засвоїли термін «доба», можна переходити до формування таких понять як «сьогодні», «завтра», «вчора».
Наприклад: «Сьогодні День народження Микити» чи «Музичне заняття було вчора, а фізкультура буде завтра». Це формує в дітей елементарні уявлення про плинність та безперервність часу.
4. Зі старшої групи можна починати формувати уявлення про календар та, в залежності від готовності дітей, до знайомства з годинником, мірами часу.
Формування відчуття тривалості часу: етапи роботи з дітьми
1-й етап: вчимо дітей визначати строк виконання дії за годинником – даємо завдання, яке необхідно виконувати протягом 1 хвилини та контролювати час за пісочним годинником.
2-й етап: вчимо дітей оцінювати часовий інтервал у процесі діяльності.
3-й етап: вчимо попередньо планувати обсяг діяльності в заданий період часу на основі вже сформованого уявлення про його тривалість.
4-й етап: вчимо дітей використовувати уміння оцінювати тривалість часових відрізків у житті.
- За матеріалами експерток команди підтримки реформ МОН