Михайло Врубель народився 17 березня 1856 року в Омську. Його батько Олександр Врубель служив військовим юристом. Мати була дочкою астраханського губернатора, відомого картографа і адмірала Григорія Басаргіна.
У 1859 році мати майбутнього художника померла від сухот. Через чотири роки Олександр Врубель одружився знову: його другою дружиною стала петербурженка Єлизавета Вессель. У дітей склалися добрі стосунки з мачухою: вона зайнялася їх вихованням, розвитком і навіть зміцненням здоров’я: від народження Михайло Врубель був слабким і хворобливим, навіть ходити почав тільки в три роки.
До десяти років Михайло Врубель захоплювався музикою, театральним мистецтвом і малюванням. Однак за наполяганням батька він поступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Всі витрати за проживання і навчання взяв на себе Микола Вессель. У студентські роки Врубель захоплювався філософією і театром, створював ілюстрації до літературних творів. Навчання на юридичному факультеті не дуже приваблювало Врубеля: він два роки навчався на другому курсі і не зміг захистити дипломну роботу, через що отримав нижчий вчений ступінь — дійсний студент.
Врубель познайомився зі студентами Академії мистецтв, незабаром став відвідувати там вечірні класи і у 1880 році вступив до Академії. Майбутній художник потрапив до майстерні Павла Чистякова, а паралельно займався в акварельній майстерні Іллі Рєпіна. Він вивчав основи малюнка та живопису, акварель і особливу методику Чистякова: вибудовувати на полотні обсяг, наче архітектор.
Восени 1883 року Павло Чистяков порекомендував Врубеля історику мистецтв Адріану Прахову — той шукав художника для реставрації старовинної Кирилівської церкви у Києві.
Контракт передбачав написання 4 ікон за 76 днів. Оплата була 300 рублів за кожні 24 дні роботи. В 1884 році молодий Врубель приїхав до Києва, де почався його шлях до визнання. Він блискуче виконав замовлення. Фреска «Сходженння Святого Духа на апостолів» у Кирилівській церкві досі перехоплює подих. Причому, цікаво, що образи святих та апостолів Михайло писав із киян.
В апостолах можна впізнати археолога Гошкевича, історика Лебединцева, та самого замовника Адріана Прахова.
А ось «Богоматір з немовлям» написана з Емілії Прахової, в яку художник був закоханий. Маленький Ісус схожий на дочку Прахових Ольгу.
Професор Прахов чудово розумів, які почуття має Михайло до його дружини. Він відправив митця до Італії, придумавши тому заняття вивчати техніку мозаїки, що була необхідна для розпису Володимирського собору.
Цілий рік пробув Михайло Врубель за кордоном. Але кохання не згасало, він малював Емілію з пам’яті. Повернувшись з Венеції він продовжував працювати та страждати від нерозділеного кохання. Ходили чутки, що він навіть робив пропозицію Емілії Праховій. Така поведінка художника викликала роздратування як у жінки, так і у Адріана Вікторовича
В Києві Михайло Врубель переживає важку кризу, тоді він вперше починає замислюватись над образом Демона, що приніс йому всесвітню славу. Його товариш Костянтин Коровін згадував, що в той період Михайло часто різав собі руки ножем, щоб замінити душевний біль фізичним. Тим не менш, в місті митець виконує ще ряд робіт. Врубель багато малює, проте це не приносить йому достатку. Часто він продавав свої картини за безцінь, щоб купити їжу та одяг. Наприклад, для того, щоб розрахуватись з лихварем Дахновичем, художник намалював портрет його дочки. “Дівчинка на фоні персидського килима” зараз знаходиться в Київському музеї російського мистецтва.
Найбільш відомою і неоднозначною роботою художника є картина «Демон, що сидить». Крім того, він створив цілий ряд картин з цим персонажем.
У 1889 році художник переїхав в Москву за артисткою цирку, якою тоді захопився. У ці роки він разом з відомими художниками — Іллею Рєпіним, Іваном Айвазовським, Іваном Шишкіним — працював над ілюстраціями до зібрання творів Михайла Лермонтова. Серед них були малюнки до поеми “Демон”. Пізніше художник створив цілий “демонічний цикл”, що складається з малюнків, скульптури і живописних полотен.
У цей період став вироблятися особливий стиль художника: полотна він писав філігранними незграбними мазками, що нагадували мозаїку.
Незабаром Врубель переїхав з Москви в Абрамцево — маєток Сави Мамонтова. Тут митець очолив майолікову майстерню, створював гіпсові скульптури та декоративні панно на замовлення, кілька разів їздив до Італії — спочатку з самим Мамонтовим, потім з його сином Сергієм.
У 1889 році Врубель разом зі своїм товаришем Савою Мамонтовим поїхав до Петербурга. Меценат фінансував виставу «Гензель та Гретель». Художник з костюмів захворів, на його місце був запрошений Михайло Олександрович. Під час однієї з репетицій він почув чарівний голос. Пізніше він розшукав співачку, нею виявилась Надія Забела. Вона була оперною примою, яку вчив співати сам Микола Лисенко. Художник миттєво закохався і одразу ж зробив пропозицію співачці. Вони одружились влітку 1890 року. В душі Михайла Врубеля нарешті панував спокій та кохання. Він повністю розчинився у своїх почуттях до дружини, особисто вигадував костюми для виступів.
Подружжя оселилось в Харкові, де Надія працювала. Єдиною ложкою дьогтю в їх солодкому житті було те, що Михайло Врубель не мав в Харкові багато роботи і пара жила за кошт співачки.
Михайло та Надія багато подорожували. Жінка стала його музою, рятівницею. Шлюб тривав 13 років, і весь цей час Врубель плідно працював. Одним із найвідоміших полотен, створених художником у той період стала «Царівна Лебідь». Там він намалював в чарівному образі свою кохану дружину. У подружжя народився довгоочікуваний син Сама. Він мав мамині блакитні очі.
У 1900 році художнику присудили золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі за кахельний камін “Вольга Святославич і Микула Селянинович”.
На початку 1901 року У Врубеля погіршився зір, почався душевний розлад. Він пройшов курс лікування в психіатричній лікарні професора Сербського. Надія його не покидала, весь час підтримувала.
У 1903 році пара вирішила відвідати Київ. Під час мандрівки маленький Сава захворів на пневмонію та помер. Його могила знаходиться на Байковому кладовищі. Життя художника після цієї трагедії фактично закінчується. В нього починаються проблеми з психікою, безмежна депресія.
Він майже не спав, постійно перемальовував свої картини, настільки заслаб, що був вимушений їздити у кріслі. Тим не менш, у той період він створив дуже багато визначних картин, нарешті був визнаний критиками та мистецтвознавцями. Дружина була поряд. Потім Михайло почав втрачати зір. Останні роки життя він провів фактично у світі своїх галюцинацій.
Михайло Врубель помер 1 квітня 1910 року. Йому було 54 роки.