Вступ до середнього навчального закладу – важливий етап у житті малюка, його тата й мами. Недостатньо просто купити все необхідне за списком, варто попередньо прочитати поради батькам, як підготувати дитину до школи.
Потрібно приділити увагу не тільки інтелектуальному, а й фізичному, психологічному розвитку. Не поспішайте записуватись на всі види підготовчих занять і муштрувати уроками з читання, письма, лічби. Не менш важливі навички комунікації, готовність дотримуватися правил і розпорядку, дбати про свою безпеку.
Навіщо дитині комунікативні навички?
Щоб не залишитись одному. Щоб стати членом суспільства, бути прийнятим оточуючими, залишаючись самим собою. Якщо людина не вміє говорити про себе, а лише слухати інших, вона не стане індивідуальністю, втратить своє «Я».
Інша сторона – дитина вміє говорити виключно про себе, але не вміє прислухатися до інших. Така людина надалі зможе якісно побудувати соціальні зв'язки, поповнити коло спілкування.
Комунікативні навички маленька людина набуває поступово, у міру зростання та дорослішання. Крок за кроком вона навчається зчитувати невербальну інформацію (міміку, жести, тон голосу), потім вчить перші слова. Доросліша, набуває вміння слухати і чути співрозмовника, ставити себе на його місце, сприймати відтінки людських взаємин.
Перші навички спілкування формуються в сім'ї, потім - у дитячому садку, школі і далі протягом усього життя. Тому вміння чи невміння взаємодіяти з оточуючими залежить від процесів, які протікають з раннього дитинства і до періоду зрілості.
Одні діти легше сходяться з оточуючими, йдуть на контакт, їм простіше спілкуватися і з однолітками, і з дорослими. Інші відчувають труднощі та дискомфорт. І хоча вроджені якості не варто скидати з рахунків, все ж таки комунікативність — це одна зі сторін виховання особистості. Це означає, що вміння спілкуватись можна і потрібно розвивати.
Щоб розвинути в дитині комунікативні навички, потрібно допомогти їй опанувати три основи:
- бажання спілкуватися;
- знання основ соціального спілкування;
- власне вміння спілкуватися.
Бажання спілкуватися
Це означає, що дитина повинна сама відчувати потребу у спілкуванні з оточуючими людьми. І цю потребу можна і потрібно виробляти. Якщо цього не зробити, прогресу нічого очікувати. Доросла людина через життєвий досвід може мотивувати себе спілкування з оточуючими. Діти цього не вміють.
Знати, як спілкуватися
Одного бажання взаємодіяти з оточуючими мало. Потрібно знати, як саме це робиться. Маленькі діти не знають про норми та правила спілкування. Батьки підказують, як вирішувати конфлікти з однолітками, підтримувати розмову, вітатися тощо.
Вміння спілкуватися
Цей пункт випливає із попереднього, коли комунікативні знання застосовуються практично. Вміння спілкуватися складається з цілого комплексу практичних навичок:
- вміння зацікавити співрозмовника, привернути його увагу;
- доброзичливість, дружелюбність;
- вміння прийняти думку співрозмовника і нав'язувати своє власне;
- вміння аргументувати інформацію, тактовно захищати свою думку;
- вміння захопити співрозмовника за собою, зацікавити його своєю думкою, ідеями;
- уміння вирішувати конфліктні ситуації, шукати баланс під час залагодження спірних ситуацій.
Ще один важливий компонент уміння спілкуватися – активне слухання. Воно зазвичай найважче дається дітям-холерикам. Їм не терпиться якнайбільше розповісти про себе, свої враження, захоплення. Висловлювання співрозмовника відсуваються на другий план.
Якщо дитина успішно опанувала ці три навички, то можна сказати, що комунікативні навички у неї дійсно розвинені.
Особливості формування навичок комунікації у дошкільнят
На кожному віковому етапі комунікативні навички дітей розвиваються та вдосконалюються.
Від народження до 2 років
У цей час дитина робить перші кроки у фізичному плані, а й у комунікативному. Коло спілкування дітей у цьому віці обмежене мамою, татом та іншими близькими родичами. Діти вчаться доносити свої потреби дорослим і, своєю чергою, розуміти співрозмовника.
Від 2 до 4 років
У цьому віці дитина відкриває собі світ однолітків. Вона розуміє, що вдвох або в компанії веселіше, ніж одному. На перший план виходить емоційно-практичний зв'язок з іншими дітьми: дитина будує діалог, грає. Вона почувається причетною до суспільства: «Ми граємо», «Ми бігаємо» тощо. Поступово словниковий запас дітей поповнюється, і комунікативні навички розвиваються швидше.
Від 4 до 6 років
Спілкування у дошкільному віці — спосіб пізнати світ і життя її різноманітті. Взаємодія відбувається у ігровій формі. У цьому віці можуть спалахувати конфліктні ситуації, оскільки діти у віці ще егоцентричні. П'ятирічна дитина вже усвідомлює, наскільки важливі слова у спілкуванні з однолітками. Поступово діти переходять на більш високий рівень спілкування.
Від 6 років та старше
До цього віку комунікативні навички дитини частково сформовані. Спілкування у молодших школярів формується вибірково, виникають постійні уподобання. Дитина сама вибирає друзів та приятелів, усвідомлює тонкощі взаємодії з тими чи іншими людьми.
У міру дорослішання дитина отримує нове уявлення про учасників свого кола спілкування, їх інтереси, сторони характеру. Так вона вчиться оцінювати не лише інших, а й себе, свої можливості.
Методи розвитку комунікативних навичок
Основні способи розвитку навичок спілкування – вправа та гра.
Перш ніж підібрати заняття для своєї дитини, корисно взяти на замітку кілька рекомендацій:
- Не намагайтеся використовувати за один раз велику кількість вправ або ігор, особливо з дошкільнятами. Їхня працездатність низька, а стомлюваність — швидка.
- Тренування потрібно проводити, коли дитина перебуває в хорошому настрої: не втомлена, не голодна, не хоче спати.
- Всі вправи та ігри принесуть користь тільки в тому випадку, якщо дитина дійсно хоче ними займатися. Тому не варто примушувати його до занять, краще провести їх тоді, коли він сам виявить бажання.
Будь-яку гру чи вправу потрібно обігравати так, щоб діти зрозуміли – взаємодіяти одне з одним дуже важливо.
Ігри на розвиток комунікативних навичок
Будь-які ігри на розвиток комунікативних навичок повинні відповідати віку гравців, тобто бути доступними та зрозумілими. Якщо грають одночасно кілька дітей дошкільного віку (на подвір'ї чи сім'ї), потрібно дати можливість взяти участь кожному з них.
Саме дорослий контролює діяльність гравців, показує приклад, пояснює правила та стежить, щоб усі були залучені до гри. Якщо хтось із гравців відсторонився і засоромився, потрібно допомогти йому повернутися, але зробити це ненав'язливо, м'яко.
- Гра «Хор тварин». Для гри вибирається будь-яка популярна дитяча пісенька. Але виконувати її потрібно не словами, а намагаючись зімітувати голос різних тварин: "кря-кря", "мяу-мяу", "ква-ква-ква". Кожен гравець зображує конкретну тварину та виконує свою частину пісеньки.
- Гра "Компліменти". Мета гри - розвиток взаємоввічливості та емоційних контактів. Учасники повинні говорити один одному приємні, гарні слова, намагаючись не повторюватись. Під час виголошення компліментів слід дивитися співрозмовнику у вічі. Той, хто отримує комплімент, у відповідь обов'язково дякує тому, хто говорить.
- Гра «Мишоловка». Ця гра навчить знаходити вихід із скрутних положень. Усі учасники утворюють тісне коло, у середині якого ховається «мишка». Вона повинна знайти вихід із кола або вмовити одного з учасників пропустити її. Якщо гра відбувається в близькій компанії, наприклад, за участю батьків, маленького гравця можна міцно обійняти та запропонувати звільнитися шляхом умовлянь.
Вправи, що розвивають комунікативність
Їх краще проводити із опорою на наочність. Тобто для роботи потрібні дошка та картинки. Якщо у вправі беруть участь кілька дітей, вони виконують їх по черзі. Інші учасники спостерігають, і якщо виконуючий дозволить, можуть давати поради.
Для розвитку комунікативних навичок можна скористатися такими вправами:
- Розмістити на дошці картки із зображеннями людей, обличчях яких можна відстежити певні емоції. Далі потрібно розповісти невелику історію про конкретну людину. Наприклад: «Це Вася, він сумує, тому що зламалася його улюблена іграшка». Ведучий запитує у дітей, як можна допомогти Васі, гравці по черзі пропонують свої варіанти.
- Дошку розділити на дві половини, одну позначити знаком +, іншу -. Далі діти по черзі виходять до дошки, їм пропонують кілька картинок. Кожен учасник обирає «поганий» та «хороший» варіант. Важливо, щоб напрямок картинок був однаковим, наприклад, ціла і розбита чашка, усміхнений і хлопчик, що плаче. Гравцям треба скласти по картинках невелику розповідь.
- Колективне слухання мистецького твору. Найкраще починати з невеликих казок. Дорослий читає її дітям, а потім колективно обговорюють сюжет. Особливу увагу слід приділяти діям персонажів, виділяти добрі вчинки. Негативні моменти також треба відзначати, разом із дітьми з'ясовуючи, чому так не можна робити.
Порада! Якщо маленький учасник не може виконати будь-яку вправу, можна допомогти йому. Але виконувати завдання дітей не потрібно. Можна ставити запитання або озвучувати слова-підказки. Краще розпочинати вправу з найпростіших елементів, поступово ускладнюючи завдання.
Як розвивати комунікативні навички дитини у повсякденному житті
Щоб дитина навчилася, а головне — захотіла спілкуватися з оточуючими людьми, з самого дитинства їй потрібно забезпечити:
- психологічний комфорт;
- можливість спілкуватися з людьми різного віку;
- підтримку батьків та педагогів при організації спілкування у групі.
У перші роки життя людини комунікативні навички формують чи не формують батьки та члени сім'ї. Саме їм відведено найважливішу роль — навчити дитину спілкуватися. І тому зовсім необов'язково бути педагогом. Достатньо взяти на замітку кілька порад і дієвих методик.
Роль сім'ї у розвитку комунікативних навичок у дитини
Іноді батьки припускаються помилки у формуванні комунікативних навичок сина або дочки. Але самі тата й мами часто про це навіть не здогадуються.
Ось кілька прикладів помилкових моделей поведінки взаємовідносин доросла — дитина, яка ускладнює формування навичок спілкування:
- "Гордість сім'ї". Практично всі батьки вважають своїх дітей найкращими та чудовими у всьому. Але межі між безумовною любов'ю і вседозволеністю руйнуються, коли дитину визнають винятковою, у всьому переважаючих однолітків. Кожне бажання маленької людини виконується, всі її помилки та промахи прощаються, не обговорюються та не аналізуються. Такі діти виростають егоїстами.
- «Улюбленець». Часто з'являється у багатодітних сім'ях. Ставлення до нього практично таке ж, як і за моделі «Гордість сім'ї». Але тільки у випадку з улюбленцем, дитину виділяє лише один член сім'ї. Інші діти гостро відчувають це, і стосунки між братами та сестрами стають заздрісними, негативними.
- "Попелюшка". Ще одна типова для багатодітних сімей модель поведінки. Дитині з дитинства приділяється другорядна роль. Усе її життя підпорядковане братові чи сестрі, якого батьки з якихось причин вважають успішнішим, найулюбленішим. «Попелюшка» змушена доглядати молодшого або догоджати старшому. Результат — заздрість та комплекс неповноцінності.
- «Вічно винен». В інших членів сім'ї така дитина викликає лише роздратування. Саме вона причина всіх бід і винна у всьому, навіть у тому, чого не робила. Все дитинство маленька людина панічно боїться покарання, невдоволення батьків, живе у вічному страху, стає ізгоєм.
- «Пай-дівчинка» (хлопчик). Ця дитина з народження ввібрала поняття «добре», «погано», «пристойно» та «непристойно». Усе її життя підпорядковане цілому зводу правил. Думка та інтереси таких дітей часто ігноруються. Батькам важливо лише одне — дати оточуючим зрозуміти: дитина вихована на совість. Підростаючи, людина з комплексом відмінника може з принципу робити непристойні та аморальні вчинки.
- «Проблемна дитина». Занадто шумна, надто пустотлива, надмірно активна. Не вміє і не бажає чути інших, на неї не діють благання, вмовляння та покарання. Часто така модель поведінки пов'язана з тим, що батьки не приділяють достатньої уваги вихованню дитини, не вміють чи не хочуть порозумітися з нею.
- Кришталева ваза. Занадто крихкими, вразливими та оберігаються часто ростуть діти, які пережили серйозне потрясіння, травму або тяжку хворобу. Близькі оберігають її від усього, що, на їхню думку, може завдати їй шкоди. Така дитина виростає безініціативною, у впевненості, що їй усі повинні, постійно чекає поблажок.
Можливе порушення комунікативних навичок
Навички спілкування не завжди формуються так швидко та якісно, як хотілося б батькам. Існує кілька основних комунікативних проблем у дітей:
- Болючий стан психіки: тривожність, нервозність, швидка зміна настрою, підвищена збудливість.
- Емоційна глухота: дитина не сприймає емоції оточуючих людей.
- Повне ігнорування оточуючих, замкнутість у світі.
Проблеми у розвитку комунікативних навичок зазвичай виникають у дітей, яким властиві такі особливості характеру:
- Сором'язливість, зайва замкнутість: такі хлопці зазвичай мовчуни, тому не приваблюють дітей.
- Агресивність: людина, яка завдає біль іншим, не популярна у однолітків.
- Егоїстичність: діти не вміють співпереживати іншим, відповідно до них ставляться так само.
- Пасивність: дитина не має власної думки, не здатна придумати захоплюючі для однолітків заняття, не бере участі в колективних іграх.
Поради батькам
Ці рекомендації для батьків можуть здатися надто простими і навіть звичайними. Але саме ці нескладні повсякденні заняття є ключем до розвитку навичок спілкування:
- Щира цікавість до життя дитини. Корисно регулярно ставити синові чи дочці питання про прожитий день. Важливо заохочувати бажання розповідати все у подробицях. Також потрібно обговорювати спірні ситуації, які викликали у дітей скруту чи нерозуміння.
- Альтернатива словами. Крім вербального (словесного) спілкування, корисно практикувати вміння розмовляти мовою тіла. Діти повинні засвоїти, що свої бажання, емоції, почуття та настрій можна передати позою, мімікою, жестами.
- Зворотній зв'язок. Не варто спілкуватись виключно в режимі інтерв'ю. Батькам також корисно розповідати дітям, як минув їхній день.
- Позиція здорового невтручання. Психологи рекомендують втручатися в дитячі конфлікти лише в крайньому випадку. Вирішуючи проблеми з однолітками самостійно, діти вчаться знаходити вихід із складних ситуацій, принагідно підвищуючи рівень комунікації.
- Враховувати думку дитини. Добре, якщо малюк навчитися міркувати про свої почуття, розмірковувати про них. Тому свої щоденні рішення він може і має зважувати. Для цього можна ставити запитання на кшталт: «Чим би могли зайнятися сьогодні?», «Що готуватимемо на вечерю?» і т.д.
- Ще одне заняття, що сприяє розвитку навичок спілкування – спільне читання та обговорення книг. Не варто засмучуватися, якщо дитина регулярно обирає один і той же твір. Так маленька людина навчиться розуміти дії героїв, оцінювати їхню поведінку. Батьки можуть ставити навідні питання, підштовхувати дітей до міркувань.