Твій друг
тобі віддасть усе:
і свій квиток на карусель,
і цвях, і ґудзик, і літак,
та не за щось —
а просто так.
І збільшувальне скельце,
найкраще у дворі,
твій друг
зі щирим серцем
тобі віддасть — бери!
І ти нічого не жалій —
ніколи і нітрохи!
І навіть
м'яч футбольний свій
віддай, як друг попросить.
І посміхнеться друг тобі —
аж схочеться співати.
І ти подумаєш тоді:
«Як гарно — дарувати!..»
(А. Костецький)
***
В житті усім потрібна дружба:
І для розваг, і для журби, й для служби.
Із другом легше в світі жити,
Але й дружити треба вміти.
Слід другові допомагати,
В пригоді завжди захищати,
Слід жарти друга розуміти
Й самому жартувати вміти.
Коли ж якесь нерозуміння,
Потрібно виявить терпіння.
При сварці – швидше помиритись –
Не варто з друзями сваритись.
(В. Остапчук)
***
Полюбляє наша кішка
Грати в скелелазів,
По гардинах, наче мишка,
На карніз вилазить.
Тато з кішкою свариться,
Запевняє строго:
"Як ще раз це повториться,
Будеш за порогом!
Житимеш тоді надворі,
Матимеш свободу,
Не позволю в хаті своїй
Я робити шкоду!"
Стихла киця і сумненька
Всілась біля мене.
Я розраджую: "Рідненька,
Не плач, моя Ксене!
Завтра підемо в садочку
З тобою гуляти,
По деревах до вершечку
Зможеш сміло мчати!"
Моя Ксеня так зраділа,
Стала муркотіти.
Справді киця розуміла,
Що говорять діти!
(Н. Паснак)
***
Помирились сонце з хмарою,
І тепер танцюють парою.
Ллється дощ, і сонце світить,
Усміхаються їм діти.
Райдуга місток зробила —
Сонце з Хмарою здружила.
Хай з них приклад беруть діти.
Треба дітям всім дружити.
(О. Гапонюк)
***
Посварився з братиком
І один гуляю,
Бо у грі «Піратики»
Він перемагає…
Заберу свисточок,
Човники і крейсери!
Граю сам в куточку!
Тільки щось не весело…
(Є. Юхниця)
***
Дружить хмарка з дощиком:
носить воду горщиком.
Дощик — із травичкою,
а трава — з копичкою,
а копиця — з коником,
що гасає з дзвоником.
А іще — з телятком,
баранцем, лошатком.
Всі вони — з Даринкою,
дівчинка — з хмаринкою,
з тою, що із дощиком
носить воду горщиком.
Ось замкнулось дружнє коло,
подружились всі довкола.
(Л. Вознюк)
***
Що зробити, щоб удвічі
торт здавався вам смачнішим?
Що зробити, щоб удвічі
кожний день для вас побільшав?
Щоб і радості, і щастя
вам було – аж ніде діти?
Тут – ніякою секрету!
Треба з другом все ділити!
(А. Костецький)
***
Мені так сумно… Я сама.
Товаришок мені нема.
Дівчат навколо ціла хмара,
Але ніхто мені не пара!
Марійку взяти – ну й лінюх!
Валерія не миє вух.
Степанія туга на слух.
Галинка тільки ловить мух.
Товста Наталка, як лантух.
У всіх Настуся просить грошей.
У Лідії – в волоссі пух.
У Валентини – ніс розпух.
Усі чим-небудь не хороші!
Пішла до мами, розказала –
А мама пальцем покивала:
– Поганий в тебе язичок!
Ти бережись таких звичок!
Себе із іншими рівняй.
Сміятися не поспішай!
Як я цього не знала? Чудно!
Самій сидіти, врешті, нудно.
Йду скоріше до дівчат,
Нехай мене чого навчать.
Бо як самій ввесь день сидіти
Поганим здасться все на світі.
А в грі, розвагах і забаві
Стають всі кращі і цікаві:
Один розказує своє,
А другий жарту додає.
І так, між жартами, й науку,
Піймаєш, як синичку в руку.
Разом із ними погулять
В гурті найкраще дітям жити!
(Г. Черінь)
***
Лелеки, лелеки, куди ви літали?
— За море, далеко,
— Лелеки сказали.
Отак і сказали, Присівши у лузі.Є
На все вони кажуть, Бо ми — їхні друзі.
(П. Воронько)
***
Сумно хом’яку самому
ягідки збирати.
Може, запросити гнома,
хай виходить з хати?
Будуть сонячної днини
друзі серед лісу
класти ягідки малини
в кошики з меліси.
(Ю. Смаль)
***
Дружить хмарка з дощиком:
Носить воду горщиком.
Дощик — із травичкою,
А трава — з копичкою,
А копиця — з коником,
Що гасає з дзвоником.
А іще — з телятком,
баранцем, лошатком.
Всі вони — з Даринкою,
Дівчинка — з хмаринкою,
З тою, що із дощиком
Носить воду горщиком.
Ось замкнулось дружнє коло,
Подружились всі довкола.
(Л. Вознюк)
***
У малої Марусі,
Десь пропали друзі,
Де вони поділись,
Вчора посварились.
А сьогодні їх немає,
Вона бігає, шукає,
Нудьга геть її обсіла,
Що ж вона не так зробила.
Бігає по лузі,
Де ви, мої, друзі,
Годі вже ховатись,
Хочу з вами гратись.
Може завинила,
Так я ж не хотіла,
Ось вам лялька нова,
Не промовлю й слова.
Будемо разом гратись,
У ставку купатись,
Новий м’ячик скаче,
А дівчинка плаче.
Збіглися тут друзі,
Радість у Марусі,
Сміх всюди лунає,
Дружба силу має.
(А. Грицаюк)
***
Якщо в мене є цукерка —
Пів цукерки другу дам.
Якщо груша є у мене
Значить грушу пополам.
Я признаюсь вам відверто,
Що боюся злющих псів.
Тільки раз на мого друга
Пес кудлатий налетів.
Мав він зуби, як у вовка.
Знай підстрибує, гаса.
Та не думаючи довго,
Кинувсь я на того пса.
Його вдарив раз і в друге,
Не боявся я тоді.
Бо хіба ж покинеш друга,
Якщо друг твій у біді!
***
Кіт з собакою сварився:
"Друже, ти куди дивився?
Наша ковбаса пропала!
Винуватий ти не мало!!!
Обіцяв ти так завзято
Наш обід сторожувати!
Я тобі повірив, друже,
Але сторож ти - байдужий!
З-під самісінького носа
Вкрали в тебе! Це ж не просто?"
Пес мовчав... без оправдання...
Щире мав він сподівання.
Що йому пробачить Мурчик,
Але совість пса так мучить.
Сам собака з'їв ковбаску,
По кусочку, не одразу.
Дуже дивно, та швиденько
Миска стала порожненька!
Спершу пес хотів признатись,
А тепер почав боятись.
Розізлився кіт добряче!
Раптом взнає й не пробачить?
(Н. Паснак)
***
"Мабуть, справді я "невдаха,"
Друзів не знайду ніяк." -
Молодесенька жирафа
Старшій скаржилася так.
"Зависока я для зебри,
Подружились би, мабуть,
Висота чотири метри -
Зебри ж так не підростуть!
І газелі й антилопи,
Носороги та слони
Проти мене - невисокі.
Ой, низькі, низькі вони!
Що скажу - вони не чують,
Перепитують раз сто.
Підкажи, чи ще існують
Звірі зросту " ого-го"!?
Де мені шукати друзів?
Хочу дуже їх знайти.
Та у нашій я окрузі
Їх не бачу й з висоти!
Всі малі, немов мурахи.
От, якби їм підрости!..."
Сум такий в очах жирафи,
Трішки.... й сльози потекли...
Хоч шкода було малечу,
Відповіла старша їй:
"Слів твоїх не заперечу,
Важко вижити самій!
Не вважай свій зріст за ваду,
Не щасливіші й "малі"
І скажу тобі я правду:
Ми - найвищі на землі!
Метрів п'ять, буває й більше,
У жирафи висоти.
І, що саме цікавіше -
Підростеш ще трішки й ти.
Бачиш геть усе здалеку,
Чом засмучуєшся так?
З висоти ти небезпеку
Вгледиш краще як-не-як.
Не засмучуйся нітрохи,
Переваги є завжди:
Якщо в тебе довгі ноги,
Зможеш швидше утекти.
Сумувати не будемо,
Щоб поменшало "невдах",
Друзів ми собі знайдемо
З-поміж нас, з-поміж жираф!"
Узялись вони шукати,
Всю савану перейшли.
Хочу, дітки, вам сказати:
Аж табун жираф знайшли!
І жирафи так раділи,
Радості не було меж.
І мені це розповіли.
Я раділа з ними теж!!!
(Н. Паснак)
***
Що це значить — не дружити,
Жити так — одинаком?
Не дружити — це ходити
Не дверима, а вікном.
Це без друга, без подружки
На перерві у кутку
Розправлятись самотужки
З апельсином нашвидку.
Це дивитись, наче в книжку,
Набік з видом кам’яним,
А насправді тишком-нишком
Роздавати штурхани.
В школі вчитись й не дружити —
Це, повірте, все одно,
Що, заплющившись, сидіти
І дивитися кіно.
(О. Сенатович)
***
Сергій червоніючи Тані зізнався:
«Пробач, що учора до тебе чіплявся:
У ліжечку спати тобі заважав,
В твоєму альбомі каляки писав,
На ляльку в колясці пісочку насипав
Й за те, що постійно за кіски я смикав.
Я просто з тобою дружити бажаю
Й на себе увагу звернуть намагаюсь».
І хлопчик з кишені своєї дістав
Велику цукерку й Тетянці віддав.
Тетянка всміхнулась: «Тобі пробачаю.
Ми друзі з тобою тепер. Обіцяю,
Що завтра бабусю свою попрошу
Заплести косичок аж шість, не одну.
Їх смикай тоді, якщо хочеш, так дуже,
Та тільки не сильно, домовились, друже?!»
***
Людина може жити й не тужити,
Коли умітиме по справжньому дружити.
Бо друг в житті – це вам не просто так,
А це, напевно, що від Бога знак.
Товариша не можна ображати,
Його потрібно вміти поважати.
Не кидайте ви друга у біді –
Він допоможе й вам колись тоді.
Умійте й порадіти ви за друга,
І ви забудете відтак, що таке сум і туга
Робіть добро й великі і малі,
І будуть друзями всі люди на землі.
***
Прилетів малий Метелик,
А у нього друг є Джмелик.
І удвох вони літають –
З квіточок пилок збирають!
Ось потрапив в сіть Метелик
Павукову… Де ж той Джмелик?
“Друже, порятуй! – кричить, –
Дорога є кожна мить!”
Поспішив до нього Джмелик:
“Ось і я, малий Метелик!
Зараз я тебе врятую –
Павукову сіть зруйную!”
Знов літає наш Метелик!
Справжній друг у нього Джмелик!
(Ю. Еней)
***
Добра мавпочка одна
В теплих тропіках жила.
З усіма вона дружила,
Навіть з хижим крокодилом.
Та не вірили звірята
В дружбу з ворогом затятим.
Мавпу всі застерігали
І отямитись благали.
Мавпа слухать не хотіла
І за звичкою ходила
До зубастого у гості,
На занедбаний півострів.
Та прожерливий гурман
Мав усе ж таки свій план.
І якось під час вечері
Нею ледь не повечеряв.
Мавпа дивом уціліла
І нарешті зрозуміла:
Тільки з добрими дружись,
(О. Науменко)
***
У садку маленька Міла
Із Тетянкою дружила,
А як в перший клас пішла,
Іншу подругу знайшла.
І відтоді більше Міла
До Тетянки не дзвонила,
Дуже рідко з нею грала,
У дворі не помічала.
Мама Міли все зітхала,
Ну а потім їй сказала:
«Як же може таке бути ?
Кращу подругу забути?»
Опустила очі Міла,
Бо нарешті зрозуміла,
Що поводилась погано
І образила Тетяну.
Мама Мілу обійняла
Та серйозно їй сказала:
«Нових друзів, доню, май,
А старих не забувай!»
(О. Науменко)
***
Чи вірте,
чи не вірте –
найкраще на санчатах
зимовим днем
із гірки удвох із другом
мчати.
Це – здорово! Повірте!..
Свистить у вухах вітер,
і сонце вам сміється,
і всім навкруг
здається, що ви удвох –
всесильні, єдині,
цільні,
спільні.
Та що там говорити,
візьміть –
і перевірте!..
От вчора ми удвох
з Юрком,
моїм найкращим другом,
на санках їздили разом,
ще й так – аж свист у вухах!
Мчимо – і весело обом:
йому,
й мені,
і нам разом!..
Аж раптом бачимо –
Славко,
стоїть один,
без санок.
– Мерщій до нас! –
гукнув Юрко.–
Кататимешся
з нами!
А той – мовчить,
такий дивак.
Не вірить, мабуть,
що «за так»
ми візьмемо –
повірте! –
його на нашу гірку.
Ні, не забули
ми з Юрком,
як влітку хизувався
велосипедом
цей Славко –
і сам-один катався.
Давно він, мабуть,
сам-один
кататись
призвичаївсь.
Не розуміє, мабуть, він,
як гарно
з другом
мчати!
Забув
хлопчачу дружбу –
і от йому сутужно.
Та є вона! Та є вона!
Для друзів це – не дивина:
коли тобі
сутужно –
прийде на поміч
дружба!..
І от –
та що там говорить! –
Славко
уже до нас
біжить, летить
на нашу гірку!
Не вірите?
Повірте!
Ще й санки знизу
нам обом притяг!
А був – ледащо!..
Він зрозумів:
усім разом кататись
значно краще!
(А. Костецький)
***
Ох, невесело Наталці:
Рукавички загубила.
Може, десь лежать у балці, —
Сніжки там з дітьми ліпила.
Ох, невесело Наталці:
Не знайшлись вони, пухнасті.
Йде додому — мерзнуть пальці.
Хто поможе у нещасті?
Стрів її на стежці Вова,
Дівчинку хлопчині жалко.
Рукавички зняв і мовив:
— Ось мої… Погрійсь, Наталко!
(С. Жупанин)
***
- Здоров! Як справи?
Що робиш? — я питаю.
- Та ось по телефону
З тобою розмовляю...
А як у тебе справи?
- Та справи — те що треба!
А що ти зараз робиш?
- Та от дзвоню до тебе...
- Ну що ж, бувай здоровий,
Бо вже пора кінчати:
Ще ж треба подзвонити
До Роми і до Гната.
(Г. Бойко)
***
Подружитись закортіло
Пташеняткові з котом.
Зовсім близько підлетіло
До кота з рудим хвостом.
- А, давай дружити, Томе?
Бачу ти сидиш сумний.
А в самого кров холоне,
Бо насправді - кіт "страшний."
Ще й матуся туркотіла:
- Не підходь лиш до кота!
Не сидять коти без діла,
То робота в них така:
Виглядати тихо пташку,
Причаївшись хитро так.
Розпізнати хитрість важко,
Ризик це, недобрий знак!
Неслухняне пташенятко
Не послухалось батьків.
І без дозволу малятко
Полетіло до котів.
Та, мабуть, було везіння,
Дружелюбним був наш Том.
Ніби за чиїмсь велінням,
Подружились птах з котом.
Змайстрував кіт годівничку,
Щоб вчепити на сосні.
Частуватиме синичку
За чудовії пісні.
Всі казали, одностайно:
- Дружба дивна, непроста!
Несподіванка - звичайно -
Дружба пташки і кота!
(Н. Паснак)
***
Лиш сонечко літнє
Забарвило схід,
Загін піонерський
Пішов у похід.
Сьогодні повинні
Юннати
Колекцію листя
Зібрати.
До лісу, до лісу їм стелиться путь.
В загоні два друга Івасі ідуть.
В загоні два друга
Івасі,—
Обидва у п’ятому
Класі.
І в лісі удвох
Ті Івасі були.
Далеко-далеко
Вже хлопці зайшли.
Та раптом хрустіння
Почули —
Щось нібито сіре
Майнуло.
Івась як побачив,
І з криком: «Вовки!» —
Він друга залишив,
А сам навтіки.
Побіг, і спіткнувся,
І впав у ярок,
І лоба набив
Об дубовий пеньок.
Лежить наш Івась
І зітхає.
Аж чує: товариш
Гукає.
За хвилю товариша
Ніжна рука
Уже доторкнулась
До лоба дружка.
Він рану Івасю
Бинтом пов’язав
І щиро отак
Боягузу сказав:
— Ти, певно, прийняв
З переляку
За сірого вовка
Собаку?
Як вовка боїшся,
То дома сиди.
Як вовка боїшся,
У ліс не ходи.
Хто ж друга в біді
Залишає,
Тон сам у біду
Потрапляє!
(Г. Бойко)
***
Славкові, що з квартири сорок,
велосипед купили вчора.
Він зразу
в двір його потяг,
прудкого та дзвінкого,
все хизувався ним,
та нас
не підпускав до нього.
Просила Іра:
— Славчик, дай
проїду до паркану! —
А він Ірині:
— Не займай,
бо дам —
так враз одстанеш!
Просив Юрко:
— Ну дай хоч раз
проїду метрів двісті! —
А він Юркові:
— Ач, який!
Свого купи та їзди!
І я просив.
Та він:
— Моє! —
І нам кататись
не дає…Ну й що?
Нехай!
А ми зате
утрьох в кіно ходили,
утрьох у нашому дворі
співали скільки сили,
а потім грали у квача,
аж поки вечір не почавсь.
А що Славко?
Він сам-один
сидів з велосипедом
і вже кататись
не хотів…
Отак йому і треба!
Хай трошечки
позаздрить —
хай виправиться
завтра!
(А. Костецький)
***
Несподіванка маленька
Для дівчаток і хлоп'ят.
З лісу білочка руденька
Враз прибігла до малят.
Подружилася швиденько
З діточками у дворі.
Поруч плигає, близенько -
Радість, радість дітворі!
Дітлахи несуть гостинці
Вихованці лісовій.
- Забирай, з'їсиш в хатинці,
Як завіє сніговій.
Пропонують їй горішки
Дітки радо, залюбки.
Щирі-щирі в них усмішки -
Милі й щедрі малюки.
І звіряткові малому
Втішно так, що й слів нема.
Йде з гостинцями додому,
Не страшна тепер зима!
(Н. Паснак)
***
У розквіті літа - погідлива днина,
Спокійне подвір'я і диво-хатина.
Подвір'я у квітах, чистеньке-чистеньке
І жителі дружні, спокійні, миленькі.
І все було б добре, були б всі щасливі,
Та сварку вчинили дві ґави сварливі.
На дах, на хатину, здійнялися двоє
І голосно й різко кричали обоє.
Та всім у дворі було зовсім байдуже
До ґав на даху, що сварилися дуже.
На тині сиділи спокійно їх друзі,
Корівки-красуні паслися у лузі.
У гойдалці-кріслі коти задрімали,
Хвости їх смугасті й пухнасті звисали.
Їм сонечко гріло животики й лапки-
Всі котики,звісно - в теплі хочуть спатки.
Чудесна в дворі зеленіла травичка,
Паслись на ній кури, качки і індичка.
Спокійна була б, бездоганна картина,
Та все зіпсувала та сварка пташина.
(Н. Паснак)
***
Я маленьке тигренятко,
Схожий я на кошенятко,
Миле й лагідне дитятко,
Тигра хижого малятко.
Звірі й люди нас з батьками
Називають хижаками!
Всі бояться, всі втікають-
Зовсім нам не довіряють.
Я не спорю - татко й мама
Можуть зватись хижаками -
Лапи з кігтями міцними,
Зуби з іклами страшними,
Рик гучний, стрибки миттєві,
Хижі, горді та сміливі!
Ще уміють батько й ненька
Дуже бігати швиденько!
Неможливо наздогнати,
Наче вітер вміють мчати!
Але, я - мале котятко,
Дуже добре тигренятко.
Хочу гратись з дітлахами,
В ігри - з танцями, піснями.
Я не вмію ще ,малята,
Ні кусатись, ні ричати.
Та лишень виходжу з хати,
Утікають всі звірята.
"Не втікайте, я маленький!"-
Знову сам сиджу - сумненький!
(Н. Паснак)