Серед усіх проблем у дитячій психології особливо вирізняється підвищена тривожність у дитини. Частіше її трапляються лише поведінкові розлади. Загалом клінічні ознаки тривожності можна виявити майже у 10% дітей дошкільного та шкільного віку, і цифри неухильно зростають.
Тривожність типова для дітей обох статей, але є різниця в інтенсивності її переживання та сфері можливих факторів. Так, якщо йдеться про дошкільників та молодшу школу, велика тривожність відзначається у хлопчиків, а в середній школі та в періоді статевого дозрівання частіше вже турбуються дівчатка. У хлопчиків найтривожнішими сферами є насильство та можливості покарань, у дівчаток – стосунки з близькими та чужими людьми.
У підлітковому віці тривожність може мати мобілізуючий вплив, мотивувати до певної діяльності. Але на дошкільнят чи дітей, які навчаються у початковій школі, підвищена тривожність впливає лише негативно. Якщо діти постійно бояться помилок, намагаються контролювати себе, це призводить до проблем у повсякденній діяльності. Крім того, постійна тривога та тривожність у дітей можуть суттєво вплинути на рівень самооцінки, занижуючи її. Нерідко постійна тривога дитини може вказувати на труднощі з емоційним пристосуванням, адекватною реакцією на ті чи інші соціальні ситуації. Це провокує невпевненість у своїх силах та можливостях.
Визначення та пояснення проблеми тривожності у дитини
Усі ми періодично відчуваємо страх – як цілком реальний, так і ірраціональний, пов'язані з нашими думками і почуттями. Це один із механізмів виживання людини як виду. У дітей у різних віках переважають ті чи інші страхи, пов'язані з етапами їх психологічного розвитку і досвіду набуваючої соціалізації. Так, у ранньому віці у дітей переважають страхи болю, темряви або предметів, звуків, у дошкільному віці часто виникає страх смерті, у молодших школярів типова боязнь того, що вони втратять повагу та оцінку батьків і оточуючих. Для підлітків типовий страх самотності, замкнутих просторів, натовпу. Але важливо визначити, де звичайні страхи та тривога переходять у патологію. Епізодичні страхи та тривога – це норма, вони завжди пов'язані на конкретні обставини. Але патологічний рівень тривожності дитини – це стійкий стан із клінічними симптомами, який не зав'язаний на конкретні обставини та мають реальні загрози життю, здоров'ю. Тобто дитина з патологічною тривожністю хвилюється завжди, навіть коли приводів для цього немає, вона не може розслабитись, завжди напружена.
Чим небезпечна підвищена тривожність
Надмірна тривожність дітей призводить до перевтоми, зниження працездатності, зменшує шанси розкриття всіх талантів дитини. Ресурси тіла витрачаються на придушення емоцій та страхів, а не на продуктивну діяльність. Якщо проблему не вирішувати, це може вилитися в неврози, депресії та зміни особистості. Крім того, страждає повноцінне спілкування з оточуючими – ровесниками та дорослими. Такі діти частіше потрапляють у залежність від лідерів, можуть стати учасниками не найкращих компаній.
Типи тривожності
Для психолога важливим є виявлення типу тривожності у дітей. Розрізняється ситуативна тривожність – емоційний стан, спричинений зовнішніми чинниками. Другий тип - особистісна тривожність, стійка характеристика, індивідуальна особливість. Вона проявляється як схильність до надмірних, частих і сильних переживань, тривоги через різні обставини.
Помірна тривожність у певних ситуаціях потрібна та корисна, але якщо вона переходить раціональні межі, це вже реакція дезадаптації, яка порушує організацію поведінки та діяльність дитини.
Причини тривожності у дитини
Стан може провокуватися серйозними подіями у дитячому житті: загибеллю близьких, розлученням батьків, невдачами у навчанні. Особливо високий ризик тривожності, якщо події впливають спільно, обтяжуючи одне одного. Але найчастіше проблема дитячої тривожності полягає в самих батьках або дорослих, які постійно спілкуються з дитиною, в методиках виховання, тривожності самих батьків, які висловлюють її за малюка.
Типи батьків, які можуть провокувати проблеми дітей:
- Батьки- квочки. Намагаються захистити дітей від будь-яких проблем та небезпек. Через гіперопіку діти не можуть бути самостійними, відчувають беззахисність перед світом і не можуть досягати успіхів самі.
- Батьки-прожектори, які самі не досягли особливих успіхів у житті, намагаються реалізувати їх у своїй дитині. Або інший варіант – люди з високим становищем у суспільстві вимагають від свого сина/доньки відповідності статусу. Бажання підігнати дитину під ідеали призводить до тривожності, малюк боїться розчарувати батьків та не виправдати їхніх сподівань.
- Батьки-спартанці. Бажають усіма правдами та неправдами виховувати характер і волю, надто «закручуючи гайки». Вони ігнорують або висміюють проблеми дітей, що веде до того, що дитина почувається невдахою.
Є й змішані типи батьків, а також бабусі та дідусі, старші брати і сестри, що впливають на дитину. Також варто виділити три типи особливих вимог, які можуть призводити до внутрішніх конфліктів дитині, що служить провокатором підвищеної тривожності:
- Вимоги, що суперечать один одному. Коли батьки не можуть домовитися між собою, або коли бажання батьків суперечать шкільним правилам.
- Занадто завищені або неадекватні віку, здібностям дитини вимоги. Наприклад, якщо дитина не здатна через анатомію і фізіологію до спортивних досягнень, а батьки неодмінно хочуть зробити з неї зірку спорту.
- Негативні вимоги, що принижують честь і гідність малюка, що наголошують на його залежності від рішень дорослих. Наприклад, чоловіки-батьки вимагають перестати вередувати, інакше не купуватимуть дитині іграшки або не братимуть її із собою.
Діагностика тривожності
Щоб розпочати подолання тривожності в дітей, важливо правильно і своєчасно розпізнати проблему. Більшість дітей не говорять батькам про проблеми, а підлітки взагалі заперечують якісь неприємності. Тому поряд із змінами настрою та поведінки важливо відзначати у дитини зовнішні симптоми: озноби або припливи жару, пітливість, тремтіння рук, почастішання серцебиття, утруднення дихання, м'язова напруга. Діти можуть скаржитися на біль у грудях, оніміння кінцівок, головний біль, запаморочення або переднепритомні стани.
Що робити: поради батькам
Дізнавшись про проблему, не потрібно переживати та впадати в паніку, особливо при дитині. Необхідна планомірна робота з дітьми щодо зниження тривожності. У міру дорослішання проблема поступово слабшає, але чекати, коли все минеться саме, не варто. Інакше до старшого віку це може вилитися у депресивні розлади, знизиться мотивація та життєві успіхи.
Є низка порад щодо зняття тривожності у дітей, про які варто пам'ятати батькам.
Насамперед:
- Не можна загрожувати дитині, у тому числі фізичними покараннями або нереальними діями («Віддам тебе чужим людям, якщо не слухатимешся» та ін.). Діти сприймають слова батьків із повним серйозом.
- Відмовтеся від криків, лайки на дитину, особливо при інших людях.
- Не можна використовувати зневажливі вирази та образи, вони знижують самооцінку дітей.
- Варто відмовитися від практики порівняння дитини з іншими дітьми, хоч би яким було це порівняння (позитивним чи негативним).
- Не варто постійно критикувати дитину, краще перевести це до розряду порад (але в міру) чи інструкцій.
- Не потрібно пред'являти до дитини підвищених вимог, завжди потрібно враховувати її індивідуальність.
- Відмовтеся від практики вибачень за будь-які провини. Важливо, щоб діти чесно пояснювали причини своєї поведінки.
- Не потрібно вимагати прояву сміливості, дітям потрібно звикнути до нової обстановки чи людей.
- Не потрібно змушувати дитину змагатися з іншими, особливо в тих областях, де вона не сильна.
- Не можна ставити під сумнів авторитет інших людей (тренера, вчителя у школі), вимагаючи, щоб дитина слухала лише вас.
Щоб допомогти в усуненні тривожності, батькам потрібно докласти зусиль, налагодити з дитиною контакт та змінити свою власну поведінку. Важливо звертатися до малюка на ім'я, дивитися під час розмови у вічі, збільшити обсяг ласкавих дотиків – усе це підвищує рівень довіри. Найчастіше обговорювати з іншими членами сім'ї успіхи дитини, шукати приводи для похвали навіть у дрібницях.
Важливо дозволяти дитині спілкуватися з друзями у своїй оселі, влаштовувати з ними свята. Це дуже важливо для соціалізації.
У покараннях і заохоченнях потрібно бути послідовними, якщо було обіцяно одне, не можна іншого дня робити зовсім інше. Завжди потрібно самим дотримуватись встановлених правил, перш ніж вимагати цього від дітей.
Важливо домогтися єдиної лінії виховання всіма членами сім'ї, щоб у дитини не було подвійного відчуття щодо реакції на виховний процес.
Важливо обговорювати з дитиною всі труднощі спілкування та навчання, виробляючи стратегії досягнення успіху, покажіть приклад позитивних очікувань від майбутнього.
Якщо всі ці зусилля батьків не дають результату, важливо звернутися до професійного психолога за допомогою.