Заклад дошкільної освіти №8

Хочу залишити відгук і звернути увагу на групу ластівка номер 6, моя дитина проходила туди 1,5 місяці. Перші дні як ми прийшли, це було навесні в нас кожен день просили грощі для кришки на пісояницю терміново по 700 грн. Ну як я здала .. я ж думала діти будуть ходити на майданчик, після того як задала питання так коли ж підете на вулицю? мені сказали що не раніше трьох рочків .. а це через пів року. Ну добре, подумала я .. за 1,5 місяці в садочку звісно ми пропускали і дитина не встигла звикнути до їжі і до сну , в чому я не бачила проблеми бо мала змогу забирати її ще в обід, вихователям це дуже не подобалося . Так як я мала змогу приходити раніше то чулаа як вихователі кричать що це за діти такі і конкретно на дітей. Я почала помічати, що моя донька боїться пісяти, а після останнього дня коли вийшла вихователь Ірина Попович і стала знервовано кричати на мене, що моя дитина не їсть і не спить, і взагалі інші місцеві діти нормальні, а ми впо( троє дітей якісь не підвладні до виховання, я хотіла їй пояснити що з 1,5 місяці ми 2,5 тижні диш ходимо чого ви так, але вихователь продовжувала кричати і пішла в групу ( там спали діти) продовжувала кричати. Для них це норма поведінки. Радянське виховання дитина після того впісюваиися почала, на питання чому вона стала замість лівої писати правою мені відповіли, що буде складно в житті . Діалогу не склалося і з директором бо замість того щоб запропонувати нам групу з адекватними вихователями, я знаю, що такі там все ж такі є, вона запропонувала посидіти нам вдома бо вихователі не можуть справитися з також кількістю дітей ( 12 дітей ) . Дуже жалкую що ми потрапили в такий садочок, і що під час війни ще ділять дітей на місцевих чи ні. Ще будо багато випадків але вже інші озвучу завтра в місцевому управлінні освітою . Бо таке буде продовжуватись ще довго якщо будуть люди з робочим та емоційним вигоранням працювати з такими маленькими дітьми