Вираз «ходити на музику» дістався нам із минулих часів. Тоді це було показником інтелігентності та гармонійного виховання. При цьому це не означало кар'єру музиканта в майбутньому. Щоправда, був один нюанс — можна було ходити до музичної школи, а можна було до Будинку чи Палацу культури. І тут була різниця в навчанні та при прийомі.
У музичну школу відбір йшов суворіший, та й навчання було з більш серйозним професійним підходом. І перш ніж потрапити туди, треба було пройти прослуховування на наявність слуху, почуття ритму та музичної пам'яті. У гурток ДК можна було просто записатися і не обов'язково мати яскраво виражені музичні дані.
Треба сказати, що навчання музиці — область досить консервативна і якихось значних змін за весь час майже не зазнала. І сьогодні поширені ті самі музичні школи, а ті ж гуртки трансформувалися у творчі студії. Слід зауважити, що ситуація зі спеціальними музичними школами для особливо обдарованих дітей взагалі не змінилася. Випадкове потрапляння до подібних закладів практично виключено.
Останнім часом, можливо, трохи змінився вектор музичних уподобань у бік співу, який став популярнішим ніж гра на тому чи іншому інструменті. І це цілком зрозуміло: різні телевізійні конкурси артистів-вокалістів-початківців зробили свою справу. Вже з дитинства всі прагнуть великої естради і хочуть стати кумирами мільйонів.
Так от у цього, здавалося б, невинного прагнення є друге дно — так званий психологічний аспект. Будь-який конкурс, будь-яке змагання - це значне психологічне навантаження, особливо для творчої одиниці з рухомою нервовою системою. І тут батькам варто сто разів подумати про те, наскільки їхня дитина готова до такого навантаження і чи зможе її винести.
Адже далеко не кожна дитина здатна виступати на публіці — це і переживання, і стрес, на який зайвий раз піддаватися не варто. Вокальний конкурс під силу не кожному дорослому, не кажучи вже про дитину.
Декілька важливих порад
Отже, повернемося на вихідну позицію та повторимо питання — чи варто дитину віддавати на музику? Як не парадоксально, але воно може вирішитися на початковому етапі: музичні дані самі дадуть про себе знати, якщо ви займаєтеся своїм чадом і в курсі його захоплень.
Інша річ, коли музичні дані є, а бажання займатися музикою відсутнє. Ось тут головне не перестаратися. Можна спробувати захопити дитину, і тут основну роль можете відіграти не лише ви самі, а й талановитий педагог. А можна не налаштовувати дитину на серйозні заняття, а спробувати уявити все як захоплюючу гру, хобі, легке дозвілля.
Це той випадок, коли батьки налаштовані на придбання музичних навичок дитиною для душі, для себе та власної самооцінки.
При цьому нерідко трапляються випадки, коли все начебто починалося несерйозно, а через якийсь час переростало у справжнє захоплення на все життя. І тут величезну роль грає характері і гнучкість дитини, її допитливість і прагнення отримати якнайбільше різних навичок.
До речі, заняття музикою можуть йти у поєднанні з іншими творчими захопленнями: спортом, танцями, малюванням тощо. Іноді вони не тільки допомагають один одному сформувати гармонійну особистість, але й визначити яке із занять найкраще. Тут головне не помилитись у своєму виборі. А як орієнтир можна вибрати те, що найкраще виходить.
Чого зовсім не варто робити, то це змушувати дитину до занять музикою. Практика показала, що нічого хорошого із цього не виходить. Окрім нелюбові до музики можна завдати дитині ще й психологічної травми. До речі, в історії музики трапляються випадки, коли батьки-деспоти насильно вбивали музичні навички у своїх чад. Але це робилося зі знанням справи, коли дитина дійсно була обдарованою, і зазвичай походила з музичної сім'ї.
До речі, у музичних сім'ях батьки зазвичай не прагнуть віддавати свою дитину на музику. Причина досить проста: музика — це не просто захоплення, а насамперед праця і досить важка. Пройшовши через це, батьки не бажають подібної частини своїй дитині — адже це не догуляний годинник на вулиці, не доглянуті мультики, не дограні стрілялки та бродилки. Недаремно серйозні заняття музикою прирівнюють до важкого дитинства.
Зустрічається й інший варіант, коли музична атмосфера в сім'ї сприймається дитиною як щось природне і приховано формує майбутній вибір музики як основне заняття в житті. У цьому випадку музика грає роль невимушеного довкілля і сприймається відповідним чином.
Важливо додати, що вибір ходити дитині на музику чи ні має бути обопільним. Більше того, не варто помилятися з приводу обдарованості вашої дитини – фахівець здатний визначити це вже на попередньому прослуховуванні. Виконання всього кількох вправ – повторити звуки, мелодію та ритм – можуть розкрити потенціал вашого чада.
Зрештою, не менш важливий аспект, про який хотілося б згадати. Музика за всіх часів не розглядалася як професія. Рідко комусь із музикантів вдавалося пристойно заробляти за допомогою цього заняття. Навіть не всі великі були заможними людьми. Так ось ця спадщина минулого переслідує музикантів досі. Навіть за дуже яскравого таланту та прекрасної освіти не варто сподіватися на прибутковість цієї професії.
До речі, рідко хто з музикантів виявляється добрим менеджером, організатором, фінансистом. Для цього є такі професії як імпресаріо, продюсер, директор. І тут уже багато залежить від того, чи знайдуть вони одне одного.
У підсумку можна відзначити наступне: заняття музикою жодною мірою не зашкодять, навпаки, допоможуть розвинутися емоційно та творчо, зроблять вашу дитину духовно багатшою. А ось яким чином ви долучите її до цього благотворного заняття і який поштовхїй дасте - справа вашого вибору. Комусь достатньо буде просто відвести свою дитину на заняття з музики, а комусь доведеться включитися в сам процес і досягати результатів ціною спільних зусиль. У кожному окремому випадку доведеться робити свій вибір.