Історія святкування Нового року сягає далекого минулого. Наші пращури пов'язували початок року з важливими для них подіями. Дата часто змінювалася, деякі обряди також, але суть свята залишилася незмінною донині.
Спочатку наші предки відзначали новий рік у той час, коли все навколо оживало – навесні. Враховуючи нерозривний зв'язок українців із природою, з роботою на землі, то на початок року раніше пов'язували з початком нового сезону сільськогосподарських робіт. Трохи пізніше наслідували церковний звичай і почали відзначати новий рік у вересні. А ось свято 1 січня прийшло до нас лише 1700 року.
Весняний Новий рік
Весна знаменувала початок нового життя. Природа відроджується, відповідно, і новий рік починається. Одним із свідчень того, що березень символізував цей самий початок, є давній язичницький звичай: у березні влаштовувати урочистий обід – "тризну" – на честь померлих родичів. Під час тризни оспівували кінець зими і спалювали солом'яне опудало, яке символізувало зв'язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається і зараз, і навесні. Нині цей звичай у нас пов'язують із Великодніми святами.
Новий рік першого березня став вважатися офіційним святом із приходом християнства на територію Київської Русі. За церковними приданням саме ця дата відповідає даті створення світу. Цей день у народі відомий як день преподобної мучениці Євдокії (Явдохи), у наш час відзначають його 14 березня. Згідно з народною традицією, це перший день весни, перший день нового року. Цього дня бабак прокидається від зимової сплячки, виходить "на світ" і свистить тричі. Свистнувши, він знову ховається у свою нірку, лягає на другий бік і спить до Благовіщення. У цей день повертаються з теплих країв ластівки. Особливих урочистостей цього дня не було, але вся діяльність людини була пов'язана із закликом достатку на рік.
Новий рік у вересні
Навесні Новий рік в Україні був до 15 століття, поки російська церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд. А згідно з рішенням Нікейських зборів, церковний новий рік відзначали 1 вересня. Ось і наші землі перейняли цю традицію. З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника – "Насіння", який символізував прихід нового року. Ще цього дня у козацькій Україні робили пострижини молодих хлопців та вперше садили їх на коня. З цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими, бралися за роботу та й інші сільські майстри: столяри, стельмахи, ковалі. Також раніше з цього дня починали копати картоплю.
А ось українські землі, які входили до Великого князівства Литовського, а згодом – Речі Посполитої, початок нового року святкували 1 січня, і літочислення велося "від Різдва Христового".
Зимовий Новий рік
З впровадженням папою Григорієм XIII нової календарної системи, що отримала назву григоріанської чи "нового стилю", всі європейські народи почали відзначати Новий рік 1 січня. Але православні відмовилися переходити на новий календар, оскільки збивалася дата Великодня.
Святкування Нового року 1 січня на території сучасної України почалося з указу Петра I, який у 1700 році запозичив традицію в Голландії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення тривало за юліанським календарем, який зберігся на всій території Російської імперії до 1918 року. Тому довгий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.
Новий рік по-царськи
Згідно з історичними згадками, перший день нового року відзначили урочистим парадом на Червоній площі в Москві. Петро також запровадив традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові вітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками. Так, на Червоній площі влаштований був високий поміст, на якому царський дяк голосно читав указ про те, що Великий Государ наказав на знак доброго початку і нового століття "великими проїжджими вулицями, і біля будинків знатних людей прикрашати ялинки і сосни. А людям небагатим, хоча б по гілці над брамою чи дверима повісити”.
Прикраси мають висіти до 7 січня. Першого ж січня, на знак свята, люди повинні вітати один одного з Новим роком, а всі, хто має невеликі гармати чи рушниці, також опівночі мають стріляти в небо у своєму дворі. Великими ж вулицями з 1 по 7 січня вночі повинні запалювати багаття з дров чи соломи. Ось що раніше використовували замість бенгальських вогнів.
Цар Петро вийшов на Червону площу зі смолоскипом у руках і запустив у небо першу ракету, яка, вогняною змійкою, звиваючись у повітрі, сповістила народу наступ Нового року і відкрила новорічне святкування. Тоді люди вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Якщо не вжити заходів, нечиста сила забереться до хати, і нічим її до наступного року не вигнати. На Русі ялинові гілки клали з обох боків ополонки на Хрещення, після чого клали під дах, щоб захиститися від стихійних лих, пожеж та інших неприємностей. Наступними поколіннями вже давно про це забуто, але ялинка як і раніше залишається символом новорічного свята.
Григоріанський календар на території України було впроваджено лише у 1918 році та Новий рік почав співпадати з європейським. Але православна церква відмовилася переходити на новий стиль, тому всі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують відзначатись за юліанським календарем, за "старим стилем".
Сучасне свято
Нині Новий рік в Україні зустрічають у ніч із 31 грудня на 1 січня. Традиційно накривають святковий стіл, з безліччю страв. Дорослі та діти підбирають святкове вбрання – всі намагаються бути красивими. У нас вважається, що "як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш", тому багато хто намагається, щоб усе пройшло якнайкраще.
Не можна уявити новорічну ніч, без вибухів салюту, без шампанського, олів'є та мандарин. А ще важливим атрибутом є святково прикрашена ялинка. Аромат сосни чи ялинки – теж незмінна частина Нового року практично у кожному будинку.
Традиції змінюються, але рецепт ідеального свята у кожного свій. Головне, зустріти його в хорошій компанії та з гарним настроєм.